13 жовтня відбулося оголошення останніх лауреатів Нобелівської премії 2025 року. Кого і за які досягнення цьогоріч відзначили? "Ми – Україна" зібрав інформацію та цікаві факти про усі категорії.

Фізика: Джон Кларк, Мішель Деворе, Джон Мартініс

За що? Троє фізиків спільно провели у 1984 та 1985 роках серію експериментів. За офіційним визначенням, цьогорічна премія їм присуджена "за відкриття макроскопічного квантово-механічного тунелювання та квантування енергії в електричному колі".

Квантове тунелювання – це коли об'єкт проходить крізь енергетичний бар'єр, який не мав би подолати, оскільки не має достатньої енергії для цього. Цьогорічні лауреати не винайшли це явище і добре відома така здатність окремих частинок. Як і квантування енергії частинками: здатність мати лише певну, фіксовану кількість енергії, отримувати і втрачати її в дискретних кількостях, а не безперервно і постійно.

Натомість троє фізиків фізиків продемонстрували квантове тунелювання не на атомах, а в надпровідних ланцюгах. Не на мікроскопічному, а на макроскопічному рівні – у більшій системі із застосуванням не окремих, а багатьох частинок, які поводяться, як одна.

Роботи лауреатів – за посиланнями тут і тут. Експерименти, проведені 40 років тому, лягли в основу сучасних квантових процесорів, SQUID (надпровідний квантовий інтерференційний пристрій) — надчутливих магнітометрів для вимірювання магнітних полів, які використовуються у медицині та нейронауці.

Цікаві факти про Нобелівську премію з фізики. Відзначені за час існування 230 лауреатів 119 разів. Премія з фізики не присуджувалася у 1916, 1931, 1934 роках та з 1940 по 1942 роки. Причиною неприсудження, згідно зі статутом, може бути відсутність достатньо важливих наукових робот. Менше премій лауреати отримали під час Першої та Другої світовий війн.

Двічі нобелівку з фізики отримав Джон Бардін: у 1956 році за дослідження напівпровідників та відкриття транзисторного ефекту, у 1972 році разом із Леоном Нілом Купертом та Джоном Робертом Шріффером за їхню теорію надпровідності.

Членам сім'ї премію з фізики присуджували п'ять разів: чотири рази батьку й сину і один раз – подружній парі – П'єру Кюрі та Марії Складовській-Кюрі.

Альберт Ейнштейн, мабуть, найпопулярніший фізик усіх часів, отримав премію у 1921 році за теорію фотоелектричного ефекту. Його теорію відносності пропонували кілька разів, але через теоретичність її постійно відхиляли, бо комітет надає перевагу роботам експериментаторів.

У 1915 році премію з фізики планували присудити Ніколі Теслі та Томасу Едісону – принаймні про це сповістила преса. Натомість нагорода пішла за аналіз кристалічної структури за допомогою рентгенівських променів серу Вільяму Генрі Бреггу та його сину Вільяму Лоуренсу Бреггу. Останній став лауреатом у 25 років і досі є наймолодшим з нагороджених у цій категорії. Є дві версії, чому Тесла і Едісон не були відзначені – або через їхнє протистояння щодо змінного (Тесла) та постійного струму (Едісон), відоме як "війна струмів", або через їхню відмову розділити премію один з одним з цієї ж причини.

Чи не найскандальнішим лауреатом став Вільям Шоклі, якого разом із Джоном Бардіним та Волтером Браттейном нагородили за винахід транзистора у 1956 році. Після нобелівки з фізики Шоклі відстоював євгеніку, вважав, що чорношкірі народжують частіше, ніж білі, які, на його думку, інтелектуально є вищими, пропонував фінансову винагороду "генетично неблагополучним" особам за їхню стерилізацію.

Хімія: Сусуму Кітагава, Річард Робсон, Омар Ягхі

За що? Офіційне визначення – за розробку металоорганічних каркасів. Перші експерименти розпочав Річард Робсон у 1989 році та його з 1992 по 2003 роки підхопили Кітагава та Ягхі.

Металоорганічні каркаси – це пористі матеріали, які складаються з іонів металів та функціональних груп органічної хімії – амінів, карбонових кислот, ефірів, спиртів, амідів тощо. Сполуки координуються, утворюючі тривимірні структури навколо кластерного вузла – іону металу. Це молекулярні блоки, каркаси з порожнинами, які можуть утримувати молекули інших хімічних речовин.

Досягнення вчених в тому, що поєднання металів та органічних молекул утворює передбачувану структуру, їх можна проєктувати в залежності від потреб. Металоорганічні каркаси мають високу вибіркову адсорбацію певних молекул.

Структури синтезують в різних комбінаціях і їх понад 100 000. В залежності від варіантів, різним може бути призначення – захоплення вуглекислого газу, метану, водню такою молекулярною "губкою". Потенційне практичне застосування широке – уловлювання токсичних речовин, доставка діючих речовин медпрепаратів в організм, упаковка природного газу або водню для палива.

Цікаві факти про Нобелівську премію з хімії. Присуджувалась від початку впровадження самої премії – з 1901 року 117 разів. Науковців у цій галузі не відзначали у 1916, 1917, 1919, 1924, 1933 роках та з 1940 по 1942 роки.

Трьох науковців відзначали преміями двічі: Лайнуса Карла Полінга (1954 та 1962 роки), Фредеріка Сангера (1958 та 1980 роки), Баррі Шарплесса (2001 та 2022 роки). Марія Кюрі отримала премію з хімії за відкриття радію та полонію у 1911 році, через сім років після того, як її відзначили разом із П'єром Кюрі премією з фізики за спільні дослідження явищ випромінювання.

У 1918 році премію присудили Фріцу Габеру за метод синтезу аміаку з азоту та водню для використання як добрива. Його шанували за винайдення способу робити хліб з повітря. Проте під час Першої світової війни він ініціював програму розробки та перетворення хлору на зброю для використання на полі бою. 22 квітня 1915 року Габер особисто керував розгортанням 6000 балонів з газом в Іпрі, Бельгія, що призвело до загибелі 1000 французьких та алжирських військових менш ніж за десять хвилин.

У 1993 році премією за метод полімеразної ланцюгової реакції відзначили Кері Малліса. У 1998 році він випустив автобіографію "Танцюючи голим у полі розуму". В ній вихваляв асторологію описував можливу зустріч з інопланетянами і заперечував СНІД.

Фізіологія або медицина: Мері Бранков, Фред Ремсделл, Шимон Сакагучі

За що? За відкриття щодо периферичної імунної толерантності. Сакагучі започаткував дослідження вивчаючи роботу тимусу або вилочкової залози, яке підхопили Барнков і Рамсдел, визначивши нові обрії.

Імунна систем працює так, щоб захистити організм від ворожого втручання. Але її роль виходить за межі такої атаки: вона має регулювати себе, щоб запобігти автоімунітету – атаці на здорові клітини, які сприймаються, як ворожі. У тимусі відбувається процес, відомий, як центральна толерантність. Під час нього імунні клітини, які сильно реагують на власні тканини організму, знищуються. Але частина з них потрапляє у кровообіг і було незрозуміло, що їх контролює поза тимусом.

Сакагучі виявив, що тимус виробляє особливу групу регуляторнихТ-клітин (Treg). Це імунні клітини, які зупиняють помилкові атаки. Їхня популяція необхідна для підтримки толерантності та запобігання пошкодженню тканин, які спричиняє імунна система.

Сакагучі вперше ідентифікував ці регуляторні Т-клітини, Т-лімфоцити у 1995 році. Пізніше Бранков і Рамсделл у 2001 році виявили, що специфічний ген під назвою FOXP3 є критично важливим для належної роботи цих регуляторних Т-клітин. Якщо FOXP3 мутує, регуляторні Т-клітини не функціонують належним чином, що призводить до автоімунних захворювань.

Розуміння регуляторних Т-клітин відкриває можлість лікувати автоімунні захворювання, такі як діабет першого типу, вовчак, ревматоїдний артрит. Контроль і стимулювання регуляторних Т-клітин допоможуть після трансплантації органів, коли імунна система може відторгнути новий орган, сприймаючи його, як чужорідний. Також вчені досліджують способи зниження Treg при лікуванні раку. Загалом на базі роботи трьох вчених вже проводиться більше 200 клінічних випробувань з лікування в усьому світі

Цікаві факти про Нобелівську премію з фізіології або медицини. Присуджувалася 116 разів. Не присуджувалася з 1915 по 1918 роки, у 1921, 1925 роках та з 1940 по 1942 роки.

Жодний лауреат не отримував премію двічі. Дві сімейні пари розділили відзнаку. Грета Тереза Корі та Карл Фердинанд Корі у 1947 році за відкриття процесу каталітичного перетворення глікогену. Мей-Брітт Мозер та Едвард Мозер у 2014 році за відкриття клітин, які утворюють систему позиціонування в мозку.

Хоча визнають не усі досягнення дружин вчених. Мікробіологіня Естер Ледерберг відкрила вірус, який вражає бактерії, і разом із чоловіком Джошуа розробила спосіб перенесення бактерій між чашками Петрі на пуховці від пудри (подекуди використовується й досі). Із чоловіком вони розлучилися і у 1958 році саме Джошуа Ледерберг отримав премію, лише раз згадавши про Естер.

Данський вчений Йоганнес Фібігер отримав нобелівку з фізіології та медицини у 1926 році за відкриття того, що він вважав паразитом, який викликає рак.

Література: Ласло Краснагоркаї

За що? За захопливу та далекоглядну творчість, яка посеред апокаліптичного жаху підтверджує силу мистецтва. Книгу Краснагоркаї "Меланхолія опору" вже готуються випустити у продаж в Україні.

Угорський романіст пише на антиутопічні теми. Його проза характеризується довгими складними реченнями, які можуть займати цілі сторінки. Оповіді похмурі зі складним та цікавим гумором.

Роман "Меланхолія опору" про події у маленькому містечку після прибуття туди цирку з опудалом кита, екранізували у 2000 році. Фільм має назву "Гармонії Веркмейстера".

Останній роман Herscht 07769 розгортається в одному реченні. Він стосується побоювань щодо зростання фашизму в Європі. Герой книги – німецький чистильник графіті, який пише листи Ангелі Меркель із попередженнями про знищення світу.

Перший роман "Сатананґо" Краснагоркаї випустив у 1985 році і він містив посили, контроверсійні тодішньому комуністичному режиму. Письменник поїхав з Угорщини у 1987 році. Нинішній політичний режим Віктора Орбана він називав божевільнею, через його нейтральну позицію у нинішній війні.

Цікаві факти про Нобелівську премію з літератури. Вона присуджувалася 118 разів. Сім разів, у 1914, 1918, 1935 роках та з 1940 по 1943 роки, не присуджувалася.

Статут премії дозволяє її розділяти максимум на трьох осіб, але в літературі це траплялося найрідше. Чотири  рази, у 1904, 1917, 1966 та 1974 роках нобелівку з літератури ділили двоє авторів. Жоден з письменників не отримував відзнаку двічі.

Хоча дехто вважає, що Вінстон Черчилль отримав премію миру, але у 1953 році його відзначили саме за літературні досягнення. Загалом його висували на нобелівку з літератури 21 раз і лише двічі – на премію миру.

Бернард Шоу відмовився від премії з літератури у 1925 році. "Я можу пробачити Нобеля за винахід динаміту, але тільки демон у людській подобі міг винайти Нобелівську премію", - заявив він. Але згодом передумав і прийняв її, щоправда без грошової винагороди.

Нобелівка з літератури зазвичай призначається за увесь творчий доробок автора. До прикладу, Боб Ділан отримав її у 2016 році за свою поетичну спадщину в якості автора пісень. Але дев'ять разів відзнака була саме за конкретний твір:

• Теодор Моммзен у 1902 році за "Історію Риму";
• Карл Шпіттелер у 1919 році за "Олімпійську весну";
• Кнут Гамсун у 1920 році за "Плоди землі";
• Владислав Станіслав Реймонт у 1924 році за "Селян";
• Томас Манн у 1929 році за "Будденброків";
• Джон Голсуорсі у 1932 за "Сагу про Форсайтів";
• Роджер Мартін дю Гар у 1937 році за "Сім'ю Тібо";
• Ернест Гемінґвей у 1954 році за "Старого і море";
• Олександр Шолохов у 1967 році за "Тихий Дон".

Нобелівська премія миру: Марія Коріна Мачадо

За що? За невтомну працю з просування демократичних прав народу Венесуели та за боротьбу за досягнення справедливого та мирного переходу від диктатури до демократії.

Мачадо – давня та послідовна опозіціонерка режиму спочатку Уго Чавеса, а потім Ніколаса Мадуро у Венесуелі. На останніх президентських виборах їй заборонили балотуватися попри те, що задля пом'якшення санкцій Мадуро зобов'язався провести виборчий процес у демократичний спосіб.

Мачадо змогла консолідувати опозицію, на яку чинився шалений тиск, підтримала опозиційного кандидата Едмундо Гончалеса. Він, за альтернативними підрахунками та зібраними, зокрема й Мачадо, роздруківками підрахунку голосів, отримав більшість голосів та 14 країн визнали його обраним президентом Венесуели. Проте адмінресурс переміг і Мадуро втримався в кіслі на наступний термін.

Марія Коріна Мачадо – інженерка за освітою, працювала у сімейному сталелеварному бізнесі Sivensa, частини якого були експропрійовані у 2010 році президентом Уго Чавесом.

Цікаві факти про Нобелівську премію миру. Вона присуджувалася 106 разів з 1901 року. Нею не відзначали у 1914-1916 роках, у 1918, 1923, 1924, 1928, 1932 роках, з 1939 по 1943 роки, у 1948, 1955, 1956, 1966, 1967 та 1972 роках.

Робота Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) була відзначена Нобелівською премією миру найчастіше – тричі (1917, 1944, 1963 роки). Крім того, засновник МКЧХ Анрі Дюнан був удостоєний першої Нобелівської премії миру в 1901 році.

Наймолодшою лауреаткою стала пакистанка Малала Юсафзай у 2014 році у віці 17 років за боротьбу проти гноблення дітей та молоді, за право всіх дітей на освіту. З 11 років вона вела власний блог і стала відомою в усьому світі. У 2012 році, коли їй було 15 років, як стверджують правоохоронці Пакистану, саме бойовики пакистанського Талібану намагалися вбити її. В неї вистрілили свідомо, знаючи хто вона, коли зупинили шкільний автобус.

П'ятьох лауреатів відзначали премією миру тоді, коли вони перебували в ув'язненні:

• Наргес Мохаммаді, нагороджена у 2023 році за її активну діяльність проти обов'язкового хіджабу та смертної кари в Ірані;
• Алесь Беляцький, лауреат 2022 року, правозахисник з Білорусі;
• Лю Сяобо, лауреат 2010 року, китайський правозахисник;
• Аун Сан Су Чжі, лауреатка 1991 року, бірманська політикиня та правозахисниця;
• Карл фон Осецький, лауреат 1935 року, німецький пацифіст, ув'язнений у нацистському концтаборі.

Премія миру є мабуть найбільш суперечливою. Частково тому, що нею іноді нагороджують ніби авансом, за майбутні заслуги. Або осіб, за якими не помічали прагнення до миру. До прикладу у 1994 році її розділили за угоди в Осло Іцхак Рабин, Шимон Перес та Ясір Арафат. Окрім того, що угоди в Осло в кінцевому результаті не забезпечили мир між Ізраїлем і Палестиною, критики називали Арафата нерозкаяним терористом із давньою спадщиною пропаганди насильства.

Адольфа Гітлера висунули у 1939 році, але це був невдалий жарт одного зі швецьких політиків. Вже абсолютно серйозно, у 1945 та 1948 роках, на премію миру висували Йосипа Сталіна.

У цій категорії – найбільша кількість нагороджених жінок – 20 отримали відзнаку. Наступна за кількістю жінок-лауреаток – нобелівка з літератури, яку отримали 18 жінок.

Економіка: Джоел Мокір, Філіпп Агьон, Пітер Ховітт

За що? За визначення передумов для сталого зростання завдяки технологічному прогресу. Тобто про те, як інновації стимулюють економічне зростання.

Половина винагороди відійшла Макіру, американцю ізраїльського походження, за роботу із поясненням того, як стале зростання стає нормою. Згідно із нею інновації, щоб вони стали успішними і перетворилися на самогенеруючий процес, повинні мати для людей наукове пояснення.

Агьо та Ховіт розділили другу половину винагороди за математичну модель зростання через творче руйнування – нескінченний процес, в якому нові продукти замінюють старі.

Цікаві факти про Нобелівську премію з економіки. На відміну від попередніх категорій, започаткували її у 1968 році та перше нагородження відбулося у 1969 році. Пропусків не було.

Першим неекономістом, який отримав відзнаку, став доктор філософії і політології Герберт Саймон у 1978 році. У 1994 році її присудили математику Джону Нешу, у 2002 році – професору психології та державних справ Деніелу Канеману, у 2009 році – політологині Елінор Остром. Саме після нобелівки Неша відзнаку в економіці визначили, як премію із соціальних наук, розширивши коло потенційних дослідників.

Британський економіст Фрідріх Гаєк у 1974 році був відзначений разом із швецьким економістом та соціологом Гуннаром Мюрдалем за роботу про гроші та економічні коливання, а також взаємозалежність економічних, соціальних та інституційних явищ. В промові на бенкеті з цієї нагоди він заявив, що рішуче не радив би впроваджувати таку категорію, оскільки "Нобелівська премія надає людині авторитет, яким в економіці ніхто не повинен володіти".

Цікаві факти про Нобелівську премію

Перше нагородження відбулся у 1901 році. Лауреатів відзначають медаллю, дипломом та грошовою винагородою в розмірі 11 млн швецьких крон – еквівалент приблизного $1 млн. Лауреатів у п'ятьох категоріях визначають швецькі установи, а примію миру присуджують в Норвегії, згідно із заповітом Альфреда Нобеля.

Посмертно премії не присуджуються, хоча є особливості. До 1974 році можна було присуджувати, якщо людина померлі вже після номінування. З 1974 лауреат, який помирає після оголошення, може бути відзначений.

Чотирьох лауреатів Нобелівської премії змусили відмовитися від Нобелівської премії. В СРСР заборонили роман Бориса Пастернака "Доктор Живаго" і він помер, не отримавши її. Троє німецьких вчених, лауреати з хімії Ріхард Кун (1938 р.) та Адольф Бутенандт (1939 р.), з фізіології та медицини Герхард Домагк були змушені відмовитися від своєї Нобелівської медалі через заборону, накладену Адольфом Гітлером щодо нобелівки на німців. Це сталося після того, як премію миру 1935 року було присуджено Карлу фон Осецькому, критику нацистського режиму. Усі вони пізніше змогли отримати свої дипломи та медалі (медаль Пастернака вручили його синові), але не грошову винагороду.

Двічі лауреати добровільно відмовлялися від своїх нагород. Жан-Поль Сартр у 1964 році від премії з літератури тому, що послідовно відмовлявся від усіх відзнак. Політик та дипломат Ле Дих Тхо відмовився від премії миру у 1973 році. Разом із тодішнім держсекретарем США Генрі Кіссінджером їх відзначили за завершення війни у В'єтнамі, але Тхо відмовився тому, що мир у В'єтнамі ще не було встановлено.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав про наслідки невручення Дональду Трампу премії миру.