80 років тому, 4 лютого 1945 року вдруге та востаннє у повному складі зустрілися лідери держав "великої трійки" Йосип Сталін, Франклін Рузвельт, Вінстон Черчилль. Як вони звершували Другу світову війну?

Ялтинська конференція: що їй передувало?

Тегеранська конференція, 28 листопада – 1 грудня 1943 року. Відбулася перша зустріч лідерів "великої трійки" віч на віч. Місце було обрано Сталіним, який довго уникав зустрічі із Рузвельтом, бо боявся літати через страх за свою безпеку. За результатами конференції США та Британія дали чітке зобов'язання щодо відкриття Західного фронту, або другого фронту, як це звикли називати за часів СРСР. Хоча старт не збігався із прагненнями Черчилля, який хотів тривалішого періоду підготовки. Рузвельт привіз своє бачення власної глобальної повоєнної ініціативи – майбутньої Організації Об'єднаних Націй.

День Д, 6 червня 1944 року. Висадка американських, британських, канадських військ, які були доповнені військовими з Франції, Норвегії, Чехословаччини, Польщі, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Греції, Австралії, Нової Зеландії у Нормандії. Це операція "Оверлорд" зі звільнення північно-західної Європи. Через 77 днів війська звільнили Нормандію, до 25 серпня 1944 року – Париж, до 3 вересня – Брюссель.

Варшавське повстання. До початку серпня 1944 року радянські війська підійшли до Варшави. На той момент Польща мала два уряди. Один у вигнанні, у Лондоні, очолюваний президентом Владиславом Рачкевичем. Другий, створений СРСР у липні 1944 року, тимчасовий уряд – комуністичний Польський комітет національного визволення, відомий як Люблинський комітет.

Перед радянським наступом, задля звільнення від нацистів та водночас перехоплення влади у комуністів, 1 серпня 1944 року у Варшаві розпочалося повстання, скероване урядом у вигнанні. Воно тривало 63 дні і завершилося капітуляцією повстанців. Сталін відмовився надавати допомогу та радянській війська лиш спостерігали на підступах до міста, поки близько 16 тис. учасників повстання та 200 тис. мирного населення нацисти винищували у боях та каральних акціях. Британці здійснювали підтримку з повітря, скидаючи зброю, проте Сталін не дав дозволу приземлитися та надати допомогу на землі.

Думбартон-Оксі, Вашингтонські бесіди про організацію міжнародного миру та безпеки серпень-жовтень 1944 року. Делегації трьох держав, США, Великобританії та СРСР, до яких згодом приєднався Китай, узгоджували основи ООН. За результатами конференції не вдалося вирішити ключовео питання – процедуру голосування у Раді безпеки. Також Сталін наполягав, щоб участь в організації взяли усі республіки СРСР.

Президентські вибори у США. 7 листопада 1944 року на безпрецедентний четвертий термін президентом було обрано демократа Франкліна Рузвельта з віце-президентом Гаррі Труменом, який на той момент лише десять років встиг побути сенатором і сприймався союзниками, як слабка фігура. Попри те, що під час президентських перегонів Рузвельт показав витривалість, він був важко хворий. Через поліомієліт він давнопересувався у кріслі, проте після Тегеранської конференцій стан здоров'я погіршився. Лікарі діагностували зменшення ємності легенів, гіпертонію, гостру застійну серцеву недостатність. Вони коригували стан президента дієтою та графіком праці-відпочинку. Проте оптимізму відносно того, що Рузвельт доживе до кінця своєї четвертої каденції, у деяких з медиків було мало.

Черчилль у Москві. Поки Рузвельт брав участь у перегонах та не міг полишити країну, до Москви у 9 жовтня прибув Вінстон Черчилль. Британський прем'єр був стурбований Балканами загалом, але Грецією особливо. Він чутко усвідомлював, що Сталін, який не рахується із втратами, відвойовує усе більші території в Європі та після завершення війни СРСР буде у набагато більш виграшному становищі, ніж Британія, яка стала економічно залежною від США. Чечиллю потрібна була некомуністична Греція, бо так була безпека для руху Суецьким каналом. На порядку денному консерватора була й Польща.

"Задля Польщі ми вступили у війну, задля Греції докладали тяжких зусиль. Уряди обох цих країн знайшли собі притулок у Лондоні, і ми вважали, що відповідаємо за повернення їх у рідні країни, якщо цього справді прагнуть їхні народи", - писав Черчилль у мемуарах.

Минулі відносини із Румунією та Болгарією, зазначав він, від Британії не вимагали значних жертв. Черчилль та Сталін звели у Москві представників польського уряду у вигнанні з Лондону та Люблинського комітету. Проте вони не порозумілися.

Зустрівшись зі Сталіном, Черчилль на піваркуші паперу накреслив загально відомі проценти поділу впливу у звільнених від нацистів країнах, на яких диктатор швидко поставив схвальну галочку:

• Румунія
• Росія 90%
• Інші 10%
• Греція
• Великобританія (у згоді з США) 90%
• Росія 10%
• Югославія 50%-50%
• Угорщина 50%-50%
• Болгарія
• Росія 90%
• Інші 10%

Нижче мапа Європи станом на 1 лютого 1945, напередодні Ялтинської конференції. Радянські війська були у близько 80 км від Берліну, на західному фронті союзники готувалися перекрити Рейн, спрямували зусилля на підступи до Руру.

Ялтинська конференція: хто, де і з чим?

Попри те, що здоров'я Рузвельта було у найгіршому становищі, порівняно з іншими лідерами "великої трійки", саме Сталін, посилаючись на рекомендації своїх лікарів, домігся конференції в Ялті. Менше ніж за рік до того було звільнено Крим від нацистів, відбулася депортація – геноцид кримських татар. Тож півострів був в руїнах та з нечисельним населенням.

Для делегацій підготували три палаци, облаштувавши їх завезеними меблями, картинами. У Юсуповському була резиденція Сталіна, у Воронцовському – Черчилля, у Лівадійському, де відбувалися пленарні засідання все ж з огляду на здоров'я американського президента, була резиденція Рузвельта.

Окрім предметів розкоші, делікатесів та алкоголю, які забезпечувала радянська сторона, резиденції Черчилля і Сталіна були щедро втикані прослушкою. І хоч у приміщеннях це було передбачувано, вона навіть була в парковій зоні, щоб виловлювати найбільш таємні бесіди. Заразом із активізацією радянських агентів напередодні конференції, прослушка забезпечила Сталіну інформаційну перевагу.

Сталіна цікавили репарації, Рузвельта участь СРСР у війні з Японією та приєднання до ООН, Черчилля – Польща. Пленарні засідання тривали з 4 по 11 лютого.

До своїх резиденцій лідери прибули з аеродрому у Саках. До нього Рузвельт і Черчилль діставалися з Мальти. Там президент і прем'єр встигли обговорити перебіг військових дій та радянські просування.

"Небажано, щоб росіяни окупували в Західній Європі більше того, ніж потрібно", - звертав увагу Черчилль.

Сталін не спромігся зустріти поважних гостей на аеродромі в Саках, ця місія була покладена на міністра закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова. Таким чином не тільки місце зустрічі, але й сама ініціатива була за Сталіним. Він господар, інші – гості. На користь йому грав і контраст. Країна розвалена і голодна, у Ялті, окрім "Лівадії, як підмітив Черчилль, не було інших непошкоджених будівель. Прем'єр іронізував, що навіть після десяти років пошуків не вдалося б знайти гірше місце для зустрічі. Колишню "царську Рив'єру" він називав "Рив'єрою Аїда".

Розмістити 700 прибулих вдалося зі скрипом: проживали по кілька людей у кімнаті. Клопів було безліч, тому американці навіть розпилювали проти них ДДТ. Проте туалетів – обмаль.

"За винятком лише війни, ванні кімнати були найбільш широко обговорюваною темою на Кримській конференції", – згадував американський генерал Лоуренс Кутер.

Проте СРСР спроміглися забезпечити логістику та вдоволення незвичайних примх. Постійно переказувалася, зокрема й британським прем'єром, історія про лимонне дерево. Рузвельт любив мартіні та на неформальній вечері був поданий цей коктейль, проте без лимонів, що було відзначено. Наступного дня привезли дерево з лимонами. Черчилль також згадував, що представник делегації помітив красиві акваріуми, проте порожні. Через два дні у них запустили золотих рибок.

Влаштувавшись у палацах 4 лютого, лідери розпочали конференцію 5 лютого у чверть на п'яту.

На Ялтинській конференції за спинами Черчилля, Рузвельта, Сталіна, міністр закордонних справ Великобританії Ентоні Іден, держсекретар США Едвард Стеттініус, міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов

Ялтинська конференція: питання та їхнє вирішення

Розподіл Німеччини та репарації. "Велика трійка" згодилася розділити повоєнну Німеччину на три зони впливу – американську, британську та радянську. Та аналогічно розподілити на зони Берлін. Проте Штати були далеко за океаном і пріоритетом Рузвельта був стратегічний мир, глобальний інструмент, а Європа в ньому була лише частиною. Натомість Британія втрачала вплив, разом із імперською величчю. Потрібен був союзник на материку і ним мала стати Франція.

Шарль де Голль вимагав, що його було запрошено на Ялтинську конференцію, але трійка відмовила. Він казав, що не буде зобов'язаний її рішеннями та матиме незалежну лінію. В якості помсти у 1963 та 1967 роках він навіть накладав вето на вступ Британії в Європейське співтовариство. Проте в Ялті саме Черчилль був провідником участі Франції в розподілі Німеччини. Він домагався і домігся, щоб була й Французька зона. Хоча Сталін погодився на неї лиш за рахунок американської та британської зон.

Від 5 до 10 млрд доларів – такими були межі репараційних вимог Сталіна до Німеччини. Загалом на конференції погодили суму репарацій на рівні 22 млрд та 50 центів з кожного долара – на користь СРСР. Також домовилися три шляхи вилучення коштів, першим з яких СРСР користувалися на повну:

• вилучення протягом двох років після капітуляції національного багатства Німеччини на території держави та за її межами, тож СРСР агресивно вивозив промислові потужності з окупованих територій;
• щорічні поставки товарів із поточного виробництва;
• використання німецької робочої сили.

ООН. Улюблене дитя Рузвельта отримало нарешті ще більш чіткі обриси, яких не вистачало після конференції у Думбартон-Оксі. Сталін поступився та вже не вимагав включення до ООН в якості окремих членів усіх республік. Наполягав, щоб окремо від СРСР були Україна, Білорусь та Литва. Литву викреслили, бо у союзників загалом було негативне ставлення до радянських апетитів на країни Балтії. Через численні страждання під час Другої світової було узгоджено вступ Україні та Білорусі в якості окремих членів. Звісно Сталіну були потрібні голоси в організації, а не вшанування внеску у перемогу.

Було вирішено, що постійні представники Радбезу ООН матимуть право вето.

У Черчилля було своє бачення міжнародної коаліції. Він волів лишити вирішення локальних суперечок на рівні рад регіонів, щоб ті відправляли 3-4 представників до верховної групи у складі 30-40 державних діячів з різних регіонів.

"Скликання всіх країн, великих і малих, могутніх і слабких, на рівній основі до центрального органу можна було б порівняти з організацією армії без ніякого розподілу між верховним командуванням і дивізійними та бригадними командирами. Всіх запрошено до штаб-квартири. Вавилонське збіговисько, стишене вмілим лобіювання, - ось що нині стало результатом", - писав він у мемуарах.

Японія. Спершу Німеччина – принцип, з яким погодився Рузвельт вступаючи у війну. Проте Японія, яка атакувала Перл-Харбор, та Тихоокеанський театр військових дій вимагав підтримки від СРСР.

Союз мав підписаний з Японією 13 квітня 1941 року п'ятирічний пакт про ненапад. Президент США давно вимагав підтвердження, що СРСР вступить у війну. В Ялті Сталін надав згоду приєднатися через три місяці після капітуляції Німеччини. Проте не просто так, бо населенню, думкою про яке він у цьому питанні дуже опікувався, треба було пояснити цю участь. Потрібні були бонуси.

Черчилль не брав участі у дискусіях щодо Далекого Сходу, вважаючи їх фарсом. Долю Японії і не тільки Рузвельт і Сталін вирішували на двох та американський президент пішов на те, що хотів диктатор. СРСР було віддано Сахалін та Курильські острови, які російська імперія втратила під час російсько-японської війни у 1904-1905 роках. Було узгоджено, не питаючи думки Китаю та його лідера Чан Кайші, оренду незамерзаючого Порт-Артур та розглянуто перспективу використання іншого порту Дайрен у Маньчжурії та відмову від територіальних претензій на радянського сателіта Монголію.

Напередодні Ялтинської конференції, на Мальті міністр закордонних справ Великобританії Ентоні Іден застерігав держсекретаря США Едварда Стеттініуса від великих поступок Сталіну в обмін на оголошення ним війни Японії.

"На його думку, росіяни вирішать вступити у війну проти Японії, вони приймуть це рішення, оскільки вважатимуть, що не в їхніх інтересах буде успішно закінчена японська війна лише США та Великобританією. Тому нам не було потреби пропонувати високу ціну за їхню участь" - повідомляли у протоколі Мальтійської конференції у Державному департаменті.

Але Рузвельт дав диктатору те, що він хотів.

Польща та вільні вибори. Польща була найпроблемнішим питанням конференції якому було присвячено вісім пленарних засідань. На порядку денному були кордони та урядування країни. Інтереси Великобританії були більш ніж зрозумілими, оскільки там приймали уряд у вигнанні та після вторгнення у Польщу була оголошена війна.

Рузвельт, хоч і був більш відстороненим від європейських справ, теж мав інтерес: у США близько 6 млн громадян мали польське коріння і вони, у тому числі, були виборцями демократів. Поляки у США пам'ятали про пакт Молотова-Ріббентропа та совєтську окупацію Польщі дядьком Джо, як називали Сталіна. Також були в курсі бездіяльності радянської армії під час Варшавського повстання.

Як писав Черчилль, Сталін розумів позицію Великобританії, для якої Польща була питанням честі. Проте дядько Джо казав, що для СРСР Польща була і питанням честі, з огляду на те ,що раніше "вони мали багато конфліктів", і питання безпеки, бо німці двічі використали країну в якості коридору для нападу.

Польщі відвели східний кордон по лінії Керзона з відступами у деяких регіонах на її корист. Джордж Керзон, очільник МЗС Великобританії, запропонував тимчасову демаркаційну лінію у 1919 році для залагодження протирічь учасників Польсько-радянської війни. Львів відходив СРСР, хоча напередодні Рузвельт, зі слів Сталіна, припускав зміну лінії Керзона так, щоб Львів і деякі інші райони відходили Польщі.

Західні кордони Польщі посунули за рахунок майже всієї Сілезії, частини Померанії, частини східного Бранденбурга та невеликої території Саксонії.

Проте перероблена мапа Польщі – це пів справи. Бо важливо було зрозуміти, хто країною керуватиме. Сталін апелював до того, що представників уряду у вигнанні під час звільнення Польщі від нацистів народ не бачив, тоді як представники Люблінського комітету там були. Також він скаржився на диверсії з боку Армії Крайової.

Натомість Черчилль, хоч і казав, що дії польського уряду у вигнанні "були безглузді на кожному етапі", вказував, на хоробрість та звитягу 150 тис. польських солдатів, які перебували під командуванням союзників. Після повернення додому, вони навряд чи примирилася б з Люблінським комітетом. Проте ж Польща – це не Греція, домінування Британії у якій Сталін погоди у жовтні 1944 року. Тому поступки були й з боку прем'єра.

Узгодили обтічний варіант: утворений СРСР тимчасовий уряд " повинен бути реорганізований на ширшій демократичній основі з включенням демократичних лідерів із самої Польщі та з-за кордону". Тобто Люблінський комітет хотіли розширити за рахунок політиків , які не були комуністами. Очільники МЗС трьох країн мали у консультаціях із Люблінським комітетом та урядом у вигнанні узгодити так реорганізацію.

"Цей Польський Тимчасовий Уряд Національної Єдності зобов'язується якнайшвидше провести вільні та безперешкодні вибори на основі загального виборчого права та таємного голосування. У цих виборах мають право брати участь і висувати кандидатів усі демократичні та антинацистські партії", - узгодила "велика трійка".

Карикатура на результати Ялтинської конференції: Дядько Сем, Джон Булл (типовий англієць), дають Сталіну переробити Європу

Після Ялтинської конференції Рузвельт ще був у подорожах і після повернення у промові перед Конгресом був сповнений оптимізму:

"Ніколи раніше головні члени Альянсу не були так тісно об'єднані — не лише у своїх військових цілях, але й у своїх мирних цілях. І вони сповнені рішучості продовжувати об'єднуватися один з одним — і з усіма миролюбними націями — щоб ідеал міцного миру став реальністю".

Ще до капітуляції Німеччини СРСР порушив домовленості, встановлюючи комуністичний уряд у Польщі, повністю підкорив Румунію. 31 березня 1945 року Рузвельт спрямував телеграму із обуренням.

Проте чим далі, тим більше змін спіткало на "велику трійку". 12 квітня, через два місяці після Ялтинської конференції, помер президент США. Його пост обійняв Гаррі Трумен, якого під час перемовин в Ялті не було, у якого політичного досвіду за плечима було замало.

Замість Рузвельта Трумен відвідував наступну зустріч трійки – Потсдамську конференцію з 17 липня по 2 серпня, де остаточно перекроювали світ після перемоги. Вже під час неї Трумен отримав козир – ядерну зброю, двома ударами якої поставив Японію на коліна. Участь СРСР у війні з Японією вже не була необхідною, тоді як Рузвельт пішов заради цього на величезні поступки.

Через п'ять місяців після Ялтинської конференції "трійка" втратила Черчилля. Консерватори програли повоєнні парламентські вибори у Великобританії. Посаду прем'єра та місце на Потсдамській конференції зайняв лейборист Клемент Еттлі, "вівця в овечій шкірі", як називав його Черчилль.

Еттлі, Трумен, Сталін не Потсдамській конференції

ООН з процедурою голосування, кордони Польщі та примарні обіцянки вільних виборів в окупованих Радянським Союзом країнах Східної Європи, яких не відбулося – це те, що отримав світ внаслідок Ялтинської конференції. 8 травня 1945, після капітуляції Німеччини, більше не пов'язані боротьбою зі спільним ворогом, лідери "великої трійки" перейшли до протистояння.

"Між їхнім фронтом опущена залізна завіса, - писав Черчилль у телеграмі Трумену 12 травня 1945 року, - Ми не знаємо, що відбувається за ним".

Через рік після Ялтинської конференції Джордж Кеннан, тимчасовий повірений у справах США в Москві, надіслав відому "довгу телеграму" на 8000 слів. Серед іншого він вказав на те, що СРСР буде намагатися розширити свою сферу впливу, зробить усе, щоб послабити владу та вплив західних держав на "колоніально відсталі та залежні народи", але відступить, якщо зустріне сильний опір, бо є "дуже чутливим до логіки сили".

Після чотирьох років союзництва у війні та популяризації Сталіна, як дядька Джо – друга США, американцям довелося пояснювати, що все змінилося. У березні 1946 року, через рік після Ялтинської конференції, це зробив Черчилль. У своїй відомій фултонській промові він вже публічно застосував термін "залізна завіса над Європою". У березні 1947 року була озвучена Доктрина Трумена – нова зовнішньополітична стратегія США. У ній сповіщалося про план Маршалла для повоєнної Європи та про політику стримування комуністичних режимів. Після Другої світової почалася холодна війна.

Нагадаємо, що раніше "Ми - Україна" розповідав про десять історичних паралелей, які можна провести між Гітлером та путіним.