85 років тому завершилася Зимова війна – агресія СРСР проти Фінляндії. Що відстояла Фінляндія та відвоював радянський режим? Досліджував "Ми – Україна".

Як почалася Зимова війна?

Формальний привід для початку війни влаштували в СРСР. 26 листопада 1939 стався Майнільський інцидент. В СРСР оголосили, що в районі Майніла фіни з артилерії обстріляли позиції 68-го стрілецького полку на радянській території. Внаслідок чого начебто загинули троє військових.

Совєти відправили ноту протесту, у Фінляндії обстріл заперечили і запропонували розслідування. В СРСР у відповідь достроково розірвали договір про ненапад, який було укладено у 1932 році  та який мав би діяти до грудня 1945 року.

Немає офіційних підтверджень того, що обстріл взагалі був, адже в СРСР фактично відмовилися спільно розслідувати його, як це запропонували у Фінляндії.

29 листопада дипломатичні відносини було розірвано з ініціативи СРСР. 30 листопада 1939 року радянські війська розпочали вторгнення та відбулося бомбардування Гельсінкі. Оголошення війни з боку СРСР не було.

Гельсінкі після бомбардувань

Чому почалася Зимова війна?

Майнільський інцидент був казус беллі – приводом для вторгнення. Причини були іншими. Йосип Сталін обґрунтовував це потребою убезпечити Ленінград, в якому та навколо якого була зосереджена третина оборонного виробництва та від якого до кордону з Фінляндією було 32 км.

"Там, на Заході, три найбільші держави вчепилися одна одній у горло. Коли ж вирішувати питання в Ленінграді, як не за таких умов, коли руки зайняті та нам видається сприятлива обстановка у тому, щоб у цей момент вдарити?" – казав Сталін у квітні 1940 року на нараді з узагальнення досвіду бойових дій у Зимовій війні.

У 1935 році радянський посол Ерік Асмус попереджав прем'єр-міністра Фінляндії Тойво Ківімякі, що СРСР буде змушений окупувати деякі частини країни в разі в разі військового конфлікту в континентальній Європі. У 1936 році перший секретар ленінградського обласного та міського комітетів ЦК ВКП(б), один з архітекторів Зимової війни та запроваджувач радянської системи в Естонії Андрій Жданов казав, що Ленінград – це вікно на захід, за яким чутно звірячий рев і скрегіт зубів фашизму.

У 1937 році міністр закордонних справ Фінляндії Рудольф Голсті відвідав СРСР та під час візиту тодішній міністр оборони СРСР Климент Ворошилов розпитував, що робитиме Фінляндія в тому разі, якщо її територію використовуватимуть для нападу на Союз. Фінляндія підтверджувала, що чинитиме опір будь-яким загарбникам. Проте СРСР потрібно було більше.

У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини внаслідок аншлюсу, протягом кількох місяців тривали переговори. СРСР хотіли оренди островів у Фінській затоці та створення військової бази га Гогланді (фінською – Суурсаарі). Вони нічим не завершилися. Проте результат мали перемовини СРСР з Німеччиною, нападу якої й боявся СРСР.

Молотов ставить підпис під пактом. Ріббентроп - за ним

23 серпня 1939 року було укладено пакт Молотова-Ріббентропа у публічній його частині – про обопільний ненапад, а у секретних протоколах до нього – про розподіл сфер впливу. До радянської відійшли країни Балтії та Фінляндія.

Спираючись на пакт, Німеччина та СРСР захопили Польщу, а з нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна.

"Три країни Балтії та Фінляндія не становили великої загрози безпеці для Радянського Союзу, доки договори з Німеччиною виконувалися, але Сталін використав свою свободу дій у прикордонних країнах, щоб підтримати їх на майбутнє. Він знав, що обставини зміняться і напрочуд легка перемога Німеччини над Польщею навряд чи заспокоїла його. Країни Балтії швидко погодилися поступитися військовими базами, але Фінляндія, запрошена останньою за стіл переговорів 5 жовтня, виявилася міцнішим горішком", - пише історик Кіммо Рентола в книзі "Як Фінляндія пережила Сталіна: від зимової війни до холодної війни".

Совєти збирали дані і про здатність Фінляндії протистояти майбутньому вторгненню, і про здатність західних країн їй допомогти. Зібрана інформація дозволила зробити висновок про майбутній успіх у війні.

Тим часом знову розпочалися переговори. СРСР хотів контролю над частинами Карельського перешийка, островами Фінської затоки, півостровом Ханко. Це пропонували, як обмін на дві території в Східній Карелії, які хотіли незалежності після розвалу російської імперії, але перейшли СРСР. Фінляндія натомість пропонувала Союзу контроль лише над двома найближчими до Ленінграда районами на перешийку.

Переговори знову нічим не завершилися. У Фінляндії обґрунтовано вважали, що СРСР хоче всю країну. Територіальні обміни не мали підтримки ані в суспільстві, ані в уряді. СРСР застосував привід для війни, демонструючи, що начебто невелика Фінляндія напала першою, та розпочав вторгнення.

Щоб виправдати його радянські розумники сформували уряд Терійокі (за назвою населеного пункту) – фінляндську демократичну республіку (ФДР), яку очолив проживаючий у москві фінський комуніст Отто Куусінен.

Вторгнення мало виглядати так, наче фінські робітничі просять мужню радянську армію по допомогу. Із маріонетковим урядом навіть було підписано договір про дружбу та взаємодопомогу, в якому були враховані усі територіальні зазіхання совєтів. Проте перебіг Зимової війни показав, що штучну ФДР в масштабах країни реалізувати не вийде.

Скільки тривала війна та чим допомагали Фінляндії?

Зимова війна (фін. Talvisota) тривала 105 днів. На її початку СРСР в усьому переважав над Фінляндією. Удвічі більше сил – понад 400 тис. проти 250 тис. військових, уп'ятеро більше гармат та мінометів, у 76 разів більше танків, у 19 разів більше літаків.

Проте мужність, стійкість, єдність фінів у війні вражали. Завдяки ним й втрат у Зимовій війна СРСР зазнав кратно більших: 200 тис. вбитих та ще 600 поранених радянських військових. Фінляндія втратила 25,9 тис. загиблими та 43,5 тис. пораненими. Хоча населення було різним, тому й масштаби втрат відчувалися інакше. У Фінляндії 4 млн населення, а у СРСР – 170 млн.

"У Зимовій війні ми явно були аутсайдерами за якістю та кількістю порівняно з ворогом, - казав у листопаді 2009 року тодішній міністр оборони Фінляндії Юрі Гякяміес, - "Молода республіка" знехтувала закупівлею оборонних матеріалів, з одного боку, покладаючись на здатність Ліги Націй гарантувати мир у всьому світі, а з іншого боку, вірячи в закупівлю матеріалів. Обидва переконання виявилися хибними. Де ми знайшли сили зберегти свою незалежність? Воля захищати націю та єдність народу, безумовно, були найважливішими факторами. Третім чинником була підготовка призовників".

Фіни мобільними, легкими силами виносили радянські війська.

"Розрізати" Фінляндію навпіл у найвужчій частині не вийшло, кепські справи були й на Карельському перешийку, де намагалися прорвати лінію Маннергейма.

"Наприкінці року (1939 р., - авт) невдача уздовж усього фронту переконала совєтський уряд, що він має справу із зовсім іншим ворогом, ніж він сподівався. Тоді совєти вирішили вдатися до значно більших зусиль. Вони потребували масштабних готувань, тож, починаючи з кінця року, бої вщухли вздовж усього фінського фронту… Вони (совєти, - авт.) подвоїли зусилля, щоб прорвати лінію Маннергейма до танення снігів. На жаль, того року весна та відлига, на яку, опинившись у скрутному становищі, покладали надії фіни, настала майже на шість тижнів пізніше. Великий совєтський наступ на перешийку, що тривав 42 дні, розпочався 1 лютого і поєднувався з масованим авіаційним бомбардуванням базових складів і залізничних вузлів за лінією фронту. Десять днів інтенсивних обстрілів із совєтських гармат, що стояли колесо до колеса, передували загальному наступу піхоти. Після двотижневих боїв лінію Маннергейма було прорвано", - писав Вінстон Черчилль у своїх спогадах про Другу світову війну.

На той момент вже розпочалася Друга світова, але на західному фронті країни перебували у стані "дивної війни" – майже повної відсутності бойових дій на землі. Тож була можливість надати допомогу, але вона була вкрай малою та запізно.

Німеччина не діяла. У вересні 1939 року у неї з Фінляндією була укладена угода на постачання гармат, але з початком Зимової війни виконання угоди припинилося. Ба більше, Німеччина блокувала допомогу, яку хотіла надати Італія. У неї з Фінляндією була угода, укладена в жовтні 1939 року, на постачання 35 винищувачів Fiat G.50 з коротким строком доставки. Вони мали б прибути в листопаді, перед початком Зимової війни, але надійшли під її кінець, бо Німеччина заблокувала їхній транзит своєю територією. Проте Гітлер спостерігав. Вдале протистояння фінів численним, але погано підготовленим радянським військовим показало йому, що й Німеччина свого часу матиме успіх.

Ліга Націй вигнала СРСР зі свого складу і це усе, на що організація спромоглася. Попри те, що майже в усіх західних країнах, включно із США, суспільна підтримка була на боці Фінляндії, із постачаннями зброї та підтримкою військом справи йшли кепсько.

Швецькі добровольці у кількості майже дев'ять тисяч зголосилися взяти участь у війні, проте регулярні війська на допомогу не приходили – Швеція була нейтральною державою, як і Норвегія. Допомога Швеції також включала 12 винищувачів та 4 бомбардувальники, плюс десяток літаків для тренувань. З Норвегії приїхали понад 700 добровольців, а також країна надавала польові гармати та гвинтівки. До участі у війні готувалися понад тисяча данців, проте вони не встигли пройти тренування і взяти у ній участь.

Естонія, яка була вимушена укласти із СРСР після пакту Молотова-Ріббентропа "угоду про допомогу", дала свєтам дозвіл розташувати на своїй території авіабазу та в Таллінні – кораблі. Офіційно країна була нейтральною, але неофіційно давала дозвіл Фінляндії бомбардувати радянські бази та ділилася розвідданими.

Великобританія і Франція мали намір відправити на допомогу експедиційні війська: 100 тис. британців та 35 тис. французів. Перевозити війська треба були через нейтральні Швецію та Норвегію, які на це згоди не дали.

Франція відправила літаки: 50 –  Morane-Saulnier MS 406, 80 – Caudron CR 714, 46 – Koolhoven FK58, 62 – Potez 633. Британія постачала протитанкові рушниці,  продала 20 та віддала десять винищувачів, зарезервувала, проте аж у лютому, легендарні Hurricane.

Позбавлена більш суттєвої зовнішньої допомоги та на тлі великого наступу червоної армії на Карельському перешийку, 12 березня 1940 р. Фінляндія підписала мирний договір, запропонований СРСР, який вступив у силу 13 березня.

"Хто допоможе?" Плакат у британському видання "Панч"

Чим завершилась Зимова війна та як настала "фінляндизація"?

Внаслідок мирного договору, на яких Фінляндія серед переваг мала тільки обіцяну країнами Заходу підтримку військами, втратила 10% своєї території, хоча зберегла свою незалежність. СРСР були передані Карельський перешийок, зовнішні острови у Фінській затоці, частини районів Салла та Куусамо. 15% фінів були змушені переїхати після зміни кордонів.

В червні 1941 року, через 15 місяців після угоди, Фінляндія приєдналася до німецької операції "Барбаросса" – до наступу до СРСР.

"Після Сталінградської битви стало зрозуміло, що Фінляндія знову опинилася на тій стороні, яка програла. Вийти з війни було дуже важко. Це стало питанням часу, - пише Рентола, - Цього можна було досягти лише після того, як Німеччина ослабла настільки, що відплата була малоймовірною, але до того, як Радянський Союз був достатньо сильним, щоб завоювати країну. Червона армія намагалася досягти цього загальною атакою в червні 1944 року, але фіни змогли відкинути це, і після висадки союзників у Нормандії Сталіну довелося поспішати до Берліна. Додаткових військ для відправки на фінський фронт не було. Мир з Фінляндією було укладено у вересні 1944 року, за дев'ять місяців до закінчення війни в Європі".

Умовами миру, окрім територіальних поступок, також були $300 млн репарацій, припинення діяльності фашистських та антирадянських організацій, зобов'язання співпрацювати для арешту та засудження звинувачених у військових злочинах, дозвіл комуністам здійснювати політичну діяльність, приведення фінської армії до мирного стану протягом двох місяців, інтернування німців та угорців з конфіскацією їхнього майна.

В мирних угодах не йшлося про позаблоковий чи нейтральний статус. Нейтралітет було узгоджено вже після Другої світової та внаслідок неї.

У 1947 році в межах Паризьких мирних договорів, де віршувалася доля союзників Німеччини, щодо Фінляндії ухвалили такі:

• сили оборони країни обмежили;
• закріпили кордони за наслідками Зимової війни, плюс віддали СРСР район Петсамо на узбережжі Арктики, який до 1944 р. був фінським;
• узгодили репарації СРСР – Фінляндія виплатила $570 млн до 1952 р.;
• передали в оренду СРСР півострів Порккала, який достроково повернули у 1956 році.

На фоні холодної війни, яка розпочалася у 1946 році, Фінляндія стала на рейки зовнішньополітичної доктрини свого президента Юго Паасіківі, якої дотримувався і його наступник Урго Кекконен. Країні треба було виживати поруч із СРСР, тому у 1948 році було укладено договір про дружбу, де й закріпили нейтральний статус.

Розпочалося те, що згодом назвали зневажливим терміном "фінляндизація" – концепція нейтралітету, під час якої сильніша держава впливає на меншу в її зовнішній та внутрішній політиці, попри офіційний суверенітет. Фінляндії вдалося відстояти незалежність після Зимової війни, вберегти її під час та після Другої світової, проте десятиліттями вона балансувала – демонструвала мистецтво схилятися перед Сходом, не ображаючи Захід, як це характеризували фінські політики.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, як під час Ялтинської конференції 1945 року закінчували Другу світову війну.