З 1 грудня за розпорядженням президента мають запустити програму допомоги українцям – разову виплату тисячі гривень кожному дорослому та дитині.

Враховуючи, що зараз на неокупованій території проживає близько 30 млн українців, це потребуватиме близько 30 млрд грн витрат з бюджету. Проте це лише попередній орієнтир, а в уряді зазначили, що витрати будуть меншими і залежатимуть від того, скільки людей візьме участь у програмі.

Виплату допомоги, судячи з попередніх пояснень, хочуть запустити для усіх, незалежно від рівня доходів. Тобто право усі матимуть, але отримають гроші не безумовно, а на картку Національного кешбеку через "Дію".

Задум дуже схожий на двічі застосовану раніше програму "єПідтримка". У 2021 році була виплата 1 тис. грн на віртуальні картки тим, хто вакцинувався під час карантину, та гроші можна було витратити на певні товари та послуги. У березні 2022 року у межах неї ж застрахованим особам, платникам ЄСВ у деяких областях виплачували 6500 грн, проте вже без обмежень щодо використання.

Нині планують 1000 грн все ж обмежувати щодо витрат. Попередньо їх можна буде спрямувати на оплату комуналки, послуг зв'язку, транспорту, придбання книжок, ліків, донати війську. В Мінекономіки розповіли, що джерелом коштів буде міжнародна допомога, певний обсяг якої до кінця року не встигнуть освоїти і яку не можна спрямовувати на оборону та безпеку.

Оскільки зараз в бюджеті програма не передбачена, вочевидь парламент повинен буде закон про зміни. Кабмін має ухвалити постанову – або нову, або відозмінити ту, якою вже описано "єПідтримку". Тож поки є простір для маневру при ухваленні умов, адже ідею роздати по тисячі кожному далеко не всі сприймають добре. "Ми – Україна" спросив у експертів, як виплата вплине на економіку та за яких умов вона буде дійсно справедливою.

Андрій Новак, голова Комітету економістів України:

- 1000 грн кожному українцю, незалежно від віку та соціального становища, виглядає як благий намір. Але, якщо розібратися, яким буде соціальний та економічний ефект, треба звернути увагу на кілька аспектів.

Будь-які соціальні платежі мають головну рису – соціальна справедливість. Ініціатива полягає у тому, щоб дати тисячу усім, тож напрямок соціальної справедливості нівельований. Акція у такій формі буде соціальною несправедливістю. Виходить, що тисячу гривень отримає і вимушений переселенець, і голова "Нафтогазу", і судді, і прокурори, і керівники держпідприємств, і депутати, і працівники держсектору, в якому непогані зарплати. Тобто і ті, хто соціально забезпечений, і ті, хто живуть на мінімальну зарплату отримають одну й ту саму суму.

З початку грудня, як анонсується, люди отримають ці кошти. Куди вони їх витратять? Це якраз буде розпал опалювального сезону і переважно витрачатимуть на обов'язкові платежі, одним з яких є комунальні. Більша частина від близько 30 млрд грн, які потрібні на ініціативу, я впевнений, що близько 20-25 млрд грн, піде на оплату комунальних послуг. Її отримують наші енергомонополісти, енергоолігархи – ДТЕК, облгази, обленерго. Решту люди також витратять на найнеобхідніше. Ті, хто хворіють – на ліки. Це додаткові доходи аптечним, фармацевтичним мережам, які й без того себе добре почувають. Можливо трошки люди придбають продуктів харчування. Тож ця соціальна ініціатива буде посередником перетікання грошей до і без того багатих компаній та їхніх власників. Тобто економічний ефект буде для них.

Оскільки соціальні виплати мають бути справедливими, їх треба спрямувати на тих, хто їх дійсно потребує. За такої ініціативи треба значно знизити коло отримувачів, допомога має бути тільки тим, хто дійсно є малозабезпеченим. Це, у першу чергу, вимушені переселенці, а також ті, хто живе на мінімальні та близькі до мінімальних пенсії та зарплати. Треба повністю виключити чиновників., депутатів всіх рівнів, суддів, прокурорів, працівників держпідприємств.

Якщо зберегти загальну суму близько 30 млрд грн, тоді малозабезпечені зможуть отримати навіть 3-5 тис. грн, що вже дійсно є допомогою, зокрема на опалювальний сезон. Але такі програми можна реалізовувати через субсидії та інші цільові соціальні програми.

Якщо в ініціативі влада чи уряд сказали "а", мали б сказати і "б". Тобто не тільки про суму, а й про джерело, звідки візьмуться ці додаткові 30 млрд грн, бо вони не були передбачені у бюджеті-2024. Це або через підвищення податків, або через збільшення держборгу. Те, що в уряді кажуть про міжнародну допомогу, то це може бути, особливо на фоні інформації про те, що, ніби, до кінця року Україна отримає ще $50 млрд по програмі Великої сімки та ЄС (кошти нададуть в якості позики. Я не впевнений, що буде уся сума до кінця року. Якщо так, то немає проблем частину, 30 млрд грн, що є менше $1 млрд, спрямувати через соціальні програми чи проєкти. Але джерело 30 млрд грн обов'язково має бути вказане, бо це має пряме відношення і до соціальної справедливості, і до відповідального розподілу через бюджетну систему. Поки чіткої відповіді немає, є різні думки з цієї теми від різних чиновників.

Олексій Кущ, аналітик аналітичного центру "Об'єднана Україна":

- Сама по собі ідея правильна та не розумію тих, хто виступає проти. В умовах війни та кризи у першу чергу страждає платоспроможний попит населення через втрату значної частини доходів. В умовах війни способи стимулювати зростання зарплати в реальному секторі якщо і працюють, то дуже умовно. У нас значна частина населення не прив'язана до зарплат у реальному секторі економіки. Це пенсіонери, особи з інвалідністю, безробітні, ВПО.

Це мільйони людей, у яких єдина надія в умовах кризи – на державу, бо вони або втратили роботу, або не можуть працювати. Приблизно до 20 млн осіб: десь 10 млн пенсіонерів, кілька мільйонів осіб з інвалідністю, кілька мільйонів ВПО та ще люди, які працюють, але знаходяться в умовах трудової бідності. Рівень зарплат у нас забезпечується за рахунок кількох мільйонів людей із великими зарплатами, а більше 50% населення знаходиться за межею бідності.

Єдиний спосіб – періодично стимулювати за рахунок точкових виплат. Багато хто критикує суму 1 тис. грн, але це не вірний підхід. Це якраз мають бути невеликі суми, але регулярні. Якщо виплачувати великими сумами, то частина піде на валютний ринок, частина на придбання імпортних товарів. Потрібен обов'язковий цільовий характер таких програм, щоб вони йшли саме на придбання українських товарів та послуг. У програмі це й буде.

Якщо ж це, наприклад, сім'я з чотирьох осіб, то зможе отримати вже 4 тис. грн. Сума наче невелика, але частину витрат можна перекрити, люди просто придбають більше продуктів вітчизняного виробництва. Те, що гроші витратять на погашення комуналки, теж не розумію негативу. Адже людина все одно за неї сплачує. Якщо ж розрахується коштами від програми, в неї залишаться гроші, які витратить на власні потреби.

Майже всі економіки світи використовували такі способи масової роздачі грошей в часи кризи. Якщо ж надавати їх бізнесу, то вони просто підуть кільком великим холдингам, вони віддячать політикам, а зиску для населення та економіки не буде. Краще дати гроші споживачу, простимулювати платоспроможний попит, підвищити купівельну спроможність на вузькому ринку споживчих товарів та послуг. Ми спостерігали роздачу грошей в багатьох країнах під час пандемії, причому не тільки у розвинутих, але й у тих, що розвиваються. Нещодавно в Тайланді проголосили про роздачу коштів в цифрових валютах.

Маю два зауваження до програми. Вона має бути більш-менш регулярною, принаймні раз на квартал. І я б зробив підхід до отримувачів селективним, надавав би не усім, а основним групам: пенсіонерам, які отримують пенсію нижчу за середню, особам з інвалідністю, багатодітним сім'ям та внутрішньо переміщеним особам, особливо безробітним. Враховуючи, що не усім, а частині населення, збільшим би суму виплат до 2-3 тис. грн на особу. Ці гроші пішли б на стимулювання внутрішнього торгового обігу, усе реалізувалось би у зростанні ВВП та у додаткові податкові надходження.

Не всі 20% від суми потім повернуться у вигляді ПДВ у бюджет. Люди купуватимуть також товари та послуги у ФОПів, де немає ПДВ. Там буде 5% збору чи єдиний податок. Проте певною мірою через податки гроші повернуться. Але це більше підтримка населення через купівельний попит, це підтримка малого та середнього бізнесу, саме він здебільшого її  матиме в результаті програми.

Якби це було регулярною акцією, це вже дало б ефект у вигляді економічного зростання. Але будь-яку разову акцію сприймають як політичну. Через це її зараз негативно сприймають. Нинішній її дизайн, те, що спрямовують на усіх, походить від хибної позиції. Чиновники, які її розробляють, дотримуються думки, що держава має допомагати тим, хто сплачує податки. Цей принцип був закладений і у "єПідтримку" після повномасштабного вторгнення. Але усім очевидно, що допомагати треба не тим, хто сплачує податки, а тим, хто потребує допомоги. Цей принцип і має бути. Пенсіонери, особи з інвалідністю, ВПО – це якраз ті групи, які не сплачують податки, але найбільше потребують допомоги.

Регулярними виплати можна робити за рахунок перерозподілу непродуктивних витрат бюджету та, вважаю, частково і за рахунок емісії. Припустимо, надрукувати 100 млрд грн протягом року – це б прискорило інфляцію на 2-3%, але це було б не критичне підвищення, отримали б інфляцію 10% замість 7%. Проте це дозволило б підтримувати внутрішню активність економіки, її пальне. І підсумок для економіки був би позитивним. Тоді як зараз вона завмирає, її треба запускати з товкача, від прикурювача, за рахунок ін'єкцій – або інвестиційних, чого не буде через ризики, або споживчих, простимульованих державою.

Олег Пендзин, експерт Економічного дискусійного клубу:

- Як працює бюджетна система в умовах дефіциту? У вас є перелік затверджених Верховною Радою напрямків використання бюджетних коштів джерелами яких є макрофінансова допомога наших партнерів. Там підтримка бізнесу, певні соціальні програми. Ви фінансуєте ті напрямки по мірі надходження макрофінансової допомоги. Тому фраза представника Мінекономіки, що перекидають частину коштів з цих програм на фінансування нової – це не зовсім так. Йдеться про те, що вони просто не будуть фінансувати ті програми, які стояли у держбюджеті. Тобто кошти не перекидають, а не фінансують, і це різні речі. І тих програм, які вже є, фізично більше, ніж надходить макрофінансової допомоги. Так відбувається у будь-якому дефіцитному бюджеті: ви фінансуєте не те, що ви запланували, а те, під що є реальний ресурс. Якщо ресурсу менше, завжди лишаються статті, які через це не профінансували.

У мене викликає певний сумнів той механізм, який запропонували у Мінекономіки і поясню чому. У нас 10,3 млн пенсіонерів, які точно потребують цих грошей. Як багато серед них мають хороший смартфон, інстальовану на ньому "Дію" та віртуальну картку Національного кешбеку? Більшість пенсіонерів 65+ років точно не так цифровізовані, як молодь. Роздаючи гроші усім та ще й за такою складною схемою, ви однозначно викидаєте велику кількість соціально вразливих людей, які точно потребують цих коштів, перекидаючи тим, хто, за великим рахунком, цих коштів не потребує. Чи багато  вимушено переміщених осіб, які ледь зводять кінці з кінцями, мають смартфон та інстальовану там "Дію" із картою кешбеку? Сумнівно.

Увесь цивілізований світ йде шляхом зосередження державної допомоги на соціально незахищених верствах населення. Ніхто не роздає гроші усім підряд. Тож я б цю програму суттєво змінив, зорієнтувавшись на збільшенні видатків на осіб з інвалідністю, соціально незахищених, пенсіонерів. Тобто на тих, хто цього потребує найбільше. І я б не прив'язував програму до Національного кешбеку, віртуальних карток, якихось складних механізмів. Просто роздайте гроші людям, які їх потребують, за тими механізмами, які вони й так мають. Відкрита у банку пенсійна картка – киньте туди і не будете мати жодних проблем, хай люди використовують їх як хочуть.

Що саме ми ставимо за основну мету: зробити зручніше державі чи допомогти людям? Якщо мета зробити зручну для держави схему, то навіщо тоді взагалі гроші роздавати.

Я не вірю у те, що ці гроші можуть допомогти українській економіці. Це не та сума, яка може бути драйвером і до того ж треба на усе дивитися в контексті. Разом із роздачою грошей забиратимуть приблизно таку ж суму через підвищення військового збору і паралельно із цим на 50 млрд грн зменшують соціальні видатки за бюджетом 2025 року. Просто з однієї кишені перекладають в іншу. Ви всіх оподаткували і повертаєте назад тисячу гривень.

Зараз в бюджеті цієї програми немає, треба вносити зміни і ці гроші виводити з-під оподаткування ПДФО та військовим збором. І якщо за Податковим кодексом державна та соціальна матеріальна допомога не оподатковуються (ст. 165 ПКУ це передбачає і посилаючись на неї не оподатковували кошти за програмою "єПідтримка" у 2021 та 2022 роках, - авт.), то тоді навіщо "Національний кешбек" з-під оподаткування виводили окремою статтею, які йдуть напряму з бюджету? Виходить не дуже зрозуміла розтяжка.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, як будуть реформувати МСЕК: чому зміни перезріли та на що замінять медико-соціальні експертні комісії.