Перша у новітній історії фізична спроба росії захопити українську територію відбулася 20 років тому. 29 вересня 2003 р. від російського Таманського півострова убік українського острова Тузла росіяни почали будувати дамбу. Хоча перед тим між країнами були політичні непорозуміння, енергетичні баталії та кримська криза 1992-1994 рр., це було безпрецедентним кроком з боку росії. "Ми – Україна" згадує, як спалахнув конфлікт щодо острова Тузла, який багато хто називає російською репетицією анексії Криму та війни проти України.

Просто складна ситуація

2002 р. був роком України в росії, а 2003 р. – роком росії в Україні. Але за фасадом добросусідських відносин пристрастей було чимало. Масандрівські угоди, укладені у 1993 р., стали фундаментом для прописки російського флоту в Криму та втрати Україною ядерної зброї. За шість років до конфлікту щодо острова Тузла трьома новими угодами поділ флоту закріпили. Тоді ж президенти Леонід Кучма та Борис Єльцин уклали договір "Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією".

Сьома стаття договору передбачала можливість звернення до третьої сторони, невідкладні консультації та врегулювання мирним шляхом усіх загрои миру між країнами. Україна ратифікувала договір вже у січні 1998 р., тоді як росія – аж у 1999 р. Причина зволікання була у антидоговірних позиціях низки російських парламентарів через зближення України із НАТО та ЄС.

У 1994 р. Україна із НАТО уклала рамковий договір в рамках ініціативи "Партнерство заради миру", у 1997 р. – Хартію про особливе партнерство. У 1999р. у Києві відкрилася місія НАТО, у 2000 р. у Києві пройшла щорічна зустріч Північноатлантичної ради. У 2002 р. РНБО ухвалила Стратегію щодо НАТО із переглядом позаблокового статусу України. Того ж року у листопаді був ухвалений План дій НАТО-Україна.

Налагодження стосунків України із НАТО відбувалося, але далеко не тільки це було причиною неприйняття і договору, і потенційного територіального конфлікту. В разі ратифікації договору депутатам держдуми тодішній міністр закордонних справ Ігор Іванов обіцяв спільне використання Азовського моря та Керченської протоки.

28 січня 2003 р. між Україною та РФ був укладений Договір про україно-російський кордон. Його п'ята стаття визначила Азовське море та Керченську протоку як внутрішні води обох держав. Проте без поділу акваторії.

Що треба знати про Тузлу?

Колись Тузла була частиною коси, що йшла від Тамані убік Криму. Але штормом у 1925 р. косу розмило, і природнім шляхом утворився острів. За часів СРСР косу намагалися відновити, проте безрезультатно. У 1941 р. острів Тузла віднесли до Кримської області. Після передачі півострова УРСР у 1954 р. острів став її частиною, а після проголошення незалежності – і частиною нової держави.

Тузла – острів площею близько 3,5 кв. км, шириною 500 м та довжиною 6,5 км. Він знаходиться у Керченській протоці. Між ним та Кримом – Керч-Єнікальській канал, який є транспортним шляхом між Азовським та Чорним морем. Проходження ним для російських суден та кораблів було платним і коштували орієнтовно $15 млн на рік.

На момент конфлікту на острові проживало близько 30 сімей і не було жодних ознак прикордонної території – ані застави, ані позначок.

Як росіяни дамбу будували

Пояснення будівництва дамби виглядали сюрреалістичним. А робили це наче заради того, щоб уберегти городи російських мешканців від підтоплення. Тобто саме заради простих росіян та реагуючі на їхні наполегливі звернення 29 вересня, не попередивши Україну, росія почала шаленими темпами у три зміни створювати сушу там, де природа створила море.

Російські ЗМІ тоді почали використовувати "новояз". Намагання захопити Тузлу там назвали "приростанием", будівництво дамби – "восстановлением косы".

Темпи "восстановления" були 150 м на добу. Вже 30 вересня МЗС України спрямувало Росії ноту протесту і на острів висадили загін швидкого реагування прикордонників із технікою. На рейд стали кораблі.

За розповідями місцевих, до них приїздили російські пропагандисти та розповідали і про майбутнє встановлення на острові застави, і про приєднання. Також питали, чи бажають островитяни стати росіянами.

6 жовтня до москви вирушив міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, якому довелося вислухати дивне пояснення. Мовляв, будівництво – місцева ініціатива, а у столиці про це нічого не знали. Проте посля того, як "дізналися", будівництво не припинили.

"Щоб зрозуміти, що це не жарт, там треба побувати. Тільки за дві години мого перебування на цьому острові державний кордон України з боку росіян був двічі порушений: повітряний простір вертольотами, а потім морський – катерами. На що було вкрай неприємно дивитися”, - казав тоді прем’єр-міністр Криму Сергій Куницин.

Обтяжений державними клопотами невідомого характеру, володимир путін не відповідав на дзвінки Леоніда Кучми. Не допомогли й дипломатичні змоги застосувати шостий пункт Будапештського меморандуму, за яким сторони мають проводити консультації в разі загрози територіальній цілісності й незалежності України. 

"У 2003-му, коли виник спровокований Росією конфлікт навколо українського острова Тузла, ядерні держави-гаранти взагалі відмовились від проведення консультацій", - згадує автор першого варіанта Декларації про державний суверенітет, представник України при ЄС та НАТО, правознавець-міжнародник Володимир Василенко.

Чому гаранти не рушили на допомогу можна пояснити й політичними причинами. Їх кількома реченнями перелічує публікація 20-річної давнини у Los Angeles Times:

"Відносини Кучми зі США та Європою постраждали через викриття того, що у 2000 році президент нібито наказав своєму міністру внутрішніх справ вжити заходів проти незалежного журналіста Георгія Гонгадзе, якого пізніше знайшли мертвим. Ситуація загострилася в 2002 році, коли США дізналися, що Кучма нібито наказав продати Іраку радіолокаційну станцію "Кольчуга" всупереч санкціям ООН".

Розраховуючи скоріше на себе, Україна взялася за фізичне протистояння. Біля Тузли для поглиблення протоки працювало спрямоване Мінтраспортом України землесосне судно. На острові розгорнули гарнізон зі 100 осіб, на чергування стали прикордонні катери, у Криму розпочалися авіаційні навчання, а у Керчі розмістилася бригада Нацгвардії із технікою.

Максимального напруження криза досягла у 20-х числах жовтня 2003 р. Тоді Леонід Кучма перервав свій візит до Латинської Америки та особисто прибув на Тузлу. Від нього до штучної коси лишалися сотні метрів. Саме тоді було ухвалене рішення про застосування зброї.

"Стосовно агресивної природи путінської Росії в мене ілюзій теж не було ще з 2003 року, коли під час першої спроби московського зазіхання на український Крим я віддав наказ стріляти на ураження, якщо росіяни таки спробують вдертися на наш острів Тузла", - каже Кучма.

22 жовтня відбулися парламентські слухання у ВР. Враховуючи те, скільки тодішніх парламентарів досі є активними, читати їх і цікаво, і корисно:

"Будівництво російською стороною ударними темпами гідротехнічної споруди в Керченській протоці без відповідного повідомлення України та відсутність належного реагування з боку російської влади на неодноразові звернення України абсолютно не відповідає духу та положенням Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією. Крім того, Міністерство закордонних справ Російської Федерації нотою від 16 жовтня цього року терміново попросило подати йому копії документів, включаючи картографічні, на підставі яких українська сторона будує свої припущення щодо належності їй коси острова Тузла… Україна завжди виходила з позицій конструктивного, взаємовигідного співробітництва на взаємному визнанні та повазі до суверенних прав кожної зі сторін. Але Україна готова і до відповідних дій щодо захисту свого суверенітету", - Микола Азаров, тодішній віце-прем'єр, який нині ховається у росії.

"Тузла стала символом системної кризи у наших двосторонніх відносинах. Причини цієї кризи — це стратегія з боку Росії, коли відверто ігноруються інтереси і державна гідність України, з іншого боку, — це відсутність чіткої послідовної політики щодо росії з боку українського керівництва. Дамба в Керченській протоці стала наслідком лакейства та васальної залежності українських кермачів. Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі", - Віктор Ющенко, тоді член Комітету ВРУ з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

"Приклади Зміїного та Тузли ясно ілюструють стару істину — гарантій для слабких не існує, вони можуть сподіватися на милість сильних. Це серйозний сигнал для всіх, хто схильний покладатися на чужу силу та чужі обіцянки, і не важливо, про росіян йдеться чи про НАТО. Не вважаю, що механізмом колективної безпеки варто знехтувати, але переконаний, що під чиє б заступництво ми не віддавалися, розраховувати треба тільки на себе. І мій висновок з кубанської драми, що ще не закінчилася: Україні потрібно серйозно підійти до переоцінки пріоритетів своєї оборонної доктрини. Звісно, гонка озброєнь нам не по кишені, але наша країна все ж таки не настільки бідна і ресурсами, і інтелектом, щоб не зуміти знову створити невеликий ядерний арсенал, здатний виступити в ролі чинника стримування надміру сусідів, що люблять нас", - Юрій Єхануров, тоді голова Комітету з питань промислової політики і підприємництва.

23 жовтня, наступного дня після слухань у Раді, будівництво припинилося на відстані близько 100 м від Тузли.

Як криза вирішувалася, але не вирішилася

Дамбу "згорнули" після телефонної розмови путіна та Кучми, зміст якої досі невідомий. Звісно, величезний вплив мала швидка та рішуча реакція України на спробу анексії. Але 24 грудня 2003 р. два президенти підписали Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, який знизив градус української перемоги.

Згідно із документом, який ВР ратифікувала у квітні 2004 р., море та протока визнавалися внутрішніми водами двох держав. Для торговельних суден та військових кораблів встановлювалася свобода судноплавства. Азовське море мало розмежуватися лінією державного кордону відповідно до угоди між росією та Україною. Але її так і не встановили.

З 1996 по 2011 роки відбулося 36 раундів переговорів щодо розмежування акваторії. Але встановлювати кордон за Конвенцією з морського права, як на цьому наполягала Україна, росія відверто не бажала. Бо відповідно до її умов, суверенітет України розповсюджувався б на дві третини Азовського моря, включно із Керч-Єнікальським каналом.

Дію Договору про співробітництво Україна припинила 24 лютого 2023 р. У пояснювальній записці автори ініціативи згадали і укладання договору під примусом під час конфлікту щодо Тузли, і його невідповідність Конвенції ООН.

"На практиці цей гидючий договір створював паскудні ситуації – наприклад, будь-які військові кораблі чи плавзасоби фсб рф мали законне право перебувати в будь-якій точці Азовського моря. Це було катастрофою з точки зору національної безпеки. Але найголовніше, що після виходу на берегову лінію Азовського моря наші сили оборони потрапляли б у делікатну ситуацію, де не усі бойові судна під російським прапором були б однаково законною ціллю. Інший ганебний наслідок цього договору - спільна українсько-російська комісія з рибальства на Азові, що "благополучно" і в дусі повного взаєморозуміння ділила квоти на вилов рибки. Останній раз –  в січні 2022 року", - констатує народний депутат, дипломат Богдан Яременко.

Поки Україна наполягала на розмежуванні, а росія від цього ухилялася, питання самої дамби ніякими договорами та угодами не вирішувалося. Її ніхто не змусив розібрати, і вона стала основою для будівництва Кримського мосту після анексії росією півострова.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, як над Верховною Радою вперше підняли синьо-жовтий прапор.