Після тривалої інформаційної підготовки, завуальованих заяв, натяків та своєрідного підсумку у вигляді участі китайського дипломата (голови канцелярії комісії із закордонних справ Центрального комітету Комуністичної партії Китаю) Ван І у Мюнхенській безпековій конференції (з подальшим візитом до москви) Китай нарешті представив свої пропозиції щодо політичного врегулювання “конфлікту в Україні”. Так, саме цим дивним евфемізмом Пекін називає російсько-українську війну, намагаючись максимально дистанціюватися від згадування країни-агресора та перевести фокус уваги на питання, які не мають жодного відношення до війни, однак представляють неабиякий інтерес власне для Китаю. 

Гора народила мишу

Спочатку кілька слів про сам китайський “мирний план”. По-перше, це ніякий не план, адже останній повинен передбачати конкретні кроки, механізми та інструменти реалізації тих чи інших положень, критерії оцінки ефективності, часові рамки впровадження ініціатив тощо. Нічого з цього у пропозиціях Пекіну немає. Від слова взагалі. Як слушно зазначив помічник президента США Джейк Салліван, Китай спокійно міг би обмежитися одним пунктом свого “мирного плану” (з дванадцяти запропонованих), а саме повагою до суверенітету, бо все інше – масло масляне.

Для порівняння: у “формулі миру”, яку запропонував раніше президент України Володимир Зеленський, детально та аргументовано прописано все, що потрібно для завершення війни та повоєнної відбудови. Саме тому цю формулу вже підтримали десятки країн і вона була покладена в основу останніх рішень ООН щодо російської агресії. А те, що представив Китай – ніякий не план. Максимум – китайський погляд на майбутнє системи міжнародних відносин, своєрідна концепція, роздуми або візія. 

По-друге, навряд чи подібний підхід можна назвати “мирним”. Адже, якщо уважно ознайомитися з деякими положення цього “плану”, то виходить, що Китай фактично ставить знак рівності між жертвою та агресором, оскільки будь-які оцінки дій росії в Україні відсутні. Фактично Китай пропонує почати все з “чистого аркуша”, сісти за стіл переговорів, однак не згадує про необхідність виведення російських військ, покарання військових злочинців, репарації тощо. Більше того, виконання деяких пунктів може призвести не до завершення, а до продовження війни – наприклад, щодо необхідності скасування так званих “односторонніх санкцій”.

То для чого Китай все це придумав?

Відповідь на це складне питання, насправді, проста. Для початку треба розуміти, що цей “мирний план” спрямований не на Україну, росію, ЄС або ООН. Його адресат – виключно США. Виступаючи з подібною ініціативою, Китай, по-перше, заявляє про себе як про геополітичного гравця, інтереси якого виходять далеко за межі своєї “природньої” сфери впливу. Світова політика, значною мірою, формувалася, формується та буде формуватися в Європі. Російсько-українська війна актуалізувала цю тезу і Китай скористався можливістю нагадати про себе. Якщо США підтримують Україну – то китайці хай і не прямо, але підтримуватимуть росію. Адже у перспективі це зможе відволікти ресурси та увагу США від самого Китаю. 

По-друге, окремі положення “мирного плану” необхідні Китаю для захисту власних інтересів. Наприклад, у контексті вже згадуваних “односторонніх санкцій”. Зокрема, китайці вважають, що санкції можуть запроваджувати виключно за рішенням Ради Безпеки ООН, де діє право вето. Тож у такий спосіб вони хочуть убезпечити себе від потенційних санкцій у майбутньому. Або ж вигідними Китаю (принаймні, поки що) є положення щодо обмеження розповсюдження та використання ядерної зброї.  

По-третє, приміряючи на себе тогу “миротворця”, Китай починає формувати образ майбутнього біполярного світу, закликаючи інші країни приєднуватися до себе у якості “молодших партнерів” у протистоянні з демократією. Наскільки це спрацює – питання поки відкрите. Однак деякі країни вже давно згодні на такий статус. У тому числі – росія. При цьому слід розуміти, що перемоги останньої у війні Китай не допустить, адже слабка росія – вигідний “молодший партнер” та сировинний придаток, а у майбутньому – звичайний васал. Тож представлений план у даному контексті стає схожим на короткий поводок, на якому росію будуть тримати й надалі. 

Красномовна реакція

Насамкінець кілька слів про реакцію на “мирний план” Китаю та перспективи його реалізації. Щодо останніх, в принципі, все зрозуміло – їх просто немає. Але це навряд чи засмутить Пекін, оскільки мета оприлюднення цих пропозицій була зовсім іншою. І її вдалося досягти – тією чи іншою мірою.

А от реакція на план була дуже красномовна – всі партнери України сприйняли його вкрай скептично та критично. І це потужний сигнал не лише Китаю, але й росії. Ніхто не збирається відмовлятися від підтримки України, яка буде тривати “As long as it takes” (“стільки, скільки буде потрібно”). Отакий наслідок “мирного плану”, на який Китай навряд чи сподівався.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку