Ну як я можу лишитися осторонь “мовної дискусії”, яку розпочав новий міністр освіти Лісовий? Це він замість презентації суспільству власної концепції освіти, яка піднесе Україну до країн-лідерів у соціальній і технологічній сферах. До речі, аргумент пана міністра на користь української недолугий і непереконливий, і це свідчить, що у публічних дискусіях він не фахівець.
Так от, у дитинстві я 11 років прожив в Новосибірську. Але школу закінчував у Полтаві. І маю в атестаті п’ятірку і з мові, і з літератури.
Це що, мене вчителі на догоду міністерству вивчати мову примусили? Зовсім ні. Просто я хотів читати фантастику. А в книгарнях і бібліотеках знайти фантастику українською було значно легше, ніж російською. Та ще й видавництво “Всесвіт” примудрялося видавати українські переклади сучасної західної літератури швидше, ніж це з’являлося російською! От я і читав, опановуючи мову.
Приклад із сьогодення. Мої читачі, мабуть, помітили, що в більшості дописів я перейшов на українську. Тому що цього час від часу вимагали від мене нахабні коментатори? Знов ні. Справа в тому, що зовсім не інтелектуальний штучний інтелект ФБ мене регулярно банить за “риторику ворожнечі”. І я вирішив перевірити, чи змініться щось, якщо буду писати українською. Експеримент триває.
Рецепт для можновладців
В обох наведених мною прикладах українська приходить не примусом, який гарантує зворотний результат, а природним чином — як зручний інструмент для задоволення нагальної потреби. Це і є рецепт для всіх наших можновладців, стурбованих “мовним питанням”: створюйте умови, робить все від вас залежне, щоб українська була потрібною, корисною, ефективною, модною. Тоді само попре, і ніхто не зупинить.
Між іншим, а хтось чув, щоб до вивчення англійської когось примушували? Та й китайську чомусь почали в світі посилено вивчати... Цікаво, чому?
Врешті решт, найбільше для поширення української мови в України останнім часом зробив бункерний фюрерок путін та його оскаженіле оточення. Але ж вони заслуговують не відзнаки від Міносвіти, а вироку від суду в Гаазі. Тому що методи мають значення.
Олександр Кочетков, військовий аналітик, експерт з ракетно-ядерного озброєння
