Не дивитися в очі російським військовим, не фотографувати, не розмовляти українською, бути готовими до перевірки телефонів - це лише кілька правил виживання в окупованих регіонах України, зокрема на Запоріжжі. Про жахи окупації кореспондентці "Ми-Україна" Олені Каплюх розповіли підлітки, яким вдалося виїхати з ТОТ.

Вже майже два роки Бердянськ, Мелітополь, Енергодар та інші міста Запорізької області живуть в окупації. В них залишаються тисячі дітей, які живуть у страху. Однією з них була Марія Панчук, першокурсниця Запорізького національного університету. Ще три місяці тому дівчина жила у Бердянську під окупацією і думала лише про одне - як втекти.

"Це було мертве місто. Це просто мій рідний дім, який накрили якимось куполом тиші, де немає людей на вулиці, де все, що ти бачиш - це військову техніку", - розповідає дівчина.

За її словами, найстрашніше в окупації - це російські військові, які можуть робити усе, що їм заманеться.

"Військові можуть просто підійти з автоматом, познайомитися з дівчатами. Зрозуміло, що це страшно, зрозуміло, що це дуже б'є по психіці. І власне я знаю про випадки, коли дівчат і не питають. Тобто зрозуміло, що ми можемо говорити про випадки сексуального насильства, коли наших українських дівчат, навіть дітей, можуть просто зґвалтувати. І не буде якогось великого розголосу", - зазначила Марія.

За словами студентки, одного разу її саму ледь не застрелили російські військові, адже вони хотіли дізнатися її ім'я.

Дівчина остаточно вирішила вибиратися з окупації після вступу до Запорізького університету. Вона подолала надзвичайний шлях через фільтраційний табір росіян, Литву, Латвію та Польщу, щоб повернутися у свою рідну Запорізьку область, де вона чекатиме на звільнення Бердянська.

В університеті Марія познайомилася з багатьма іншими студентами, які теж втікали з окупації. Вони також розповідають про звірства росіян та чекають на звільнення своїх домівок.

Раніше "Ми-Україна" писали про те, як росіяни стежать за українцями та чим небезпечні месенджери.