Нещодавно стало відомо, що екс-президент "Мотор Січі" В’ячеслав Богуслаєв написав лист-заяву, у якому попросив включити себе у список "на обмін з російською федерацією". Заява, до речі, подана російською мовою. І цікаво підписана – "Богуслаєв, пенсіонер, інвалід 1 групи". Про те, що цьому "пенсіонеру всесоюзного значення" в Україні інкримінують пособництво державі агресору, колабораційну діяльність, сприяння діяльності терористичної організації та протидію ЗСУ, у листі не йдеться. Мабуть тому, що Богуслаєв, який вже давно перебуває в СІЗО, всі обвинувачення відкидає.
Явка з повинною
Сам факт прохання Богуслаєва про обмін – дуже промовистий. Фактично це визнання не просто його зв’язків з росією, а безпосередньої роботи на неї. Адже він вирішив не відстоювати своє "чесне ім’я" як громадянин України в судах, а опинитися в росії.
Але звідки у нього впевненість, що росіяни на це погодяться і що йому там буде краще, ніж в Україні? Відповідь очевидна. В принципі, все це було зрозуміло відразу після оприлюднення його переговорів з представниками російської влади та бізнесу під час широкомасштабного вторгнення, однак підтвердження у вигляді своєрідної "явки з повинною" точно зайвим не буде.
Тож у цій історії все зрозуміло. Водночас, вона у черговий раз актуалізувала вкрай важливе питання у контексті обміну полоненими.
Що робити зі зрадниками та колаборантами, які мають українське громадянство, але хочуть підпасти під обмін?
Зазначимо, що у нас вже є досвід подібного обміну. У вересні 2022 року проросійського політика, кума путіна Віктора Медведчука обміняли на 200 українських захисників, які перебували у російському полоні. Міняли також священників УПЦ МП, які відкрито працювали на ворога та були затримані СБУ. Тож, судячи з усього, подібна практика збережеться й надалі.
Тим більше, що Україна постійно підкреслює, що застосовувала і буде застосовувати всі доступні інструменти для того, щоб повертати наших військовополонених та незаконно утримуваних цивільних осіб від держави-агресора. І це – абсолютно правильна та єдина можлива позиція. Яка, до речі, повністю підтримується як владою, так і громадянським суспільством.
Диявол у деталях
Разом з тим, кожен конкретний кейс повинен розглядатися окремо. І з врахуванням всіх наявних обставин та специфіки. Адже диявол, як відомо, криється у деталях. У контексті справи Богуслаєва важливими є два моменти – які з легкістю можна екстраполювати на інші подібні ситуації.
По-перше, необхідно максимально повно юридично зафіксувати провину підозрюваного, а саме державну зраду. Як наслідок, вирок по подібним справам повинен бути максимально жорстким та обґрунтованим. Останнє важливо з точки зору покарання російських військових злочинців та колаборантів в цілому.
Прецеденти, коли вони зможуть спробувати відмінити у майбутньому ці вироки у міжнародних судах, нам точно не потрібні. А намагатися вони будуть, користуючись всіма перевагами та благами демократії (оцініть іронію). Крім того, аргументованість та жорсткість вироків автоматично підвищує "цінність" тих, кого будуть міняти. Адже вони не є військовополоненими, тому до них можуть застосовуватися інші правила. І цим треба по максимуму використати.
По-друге, слід оцінити всі загрози, які може нести обмін. Точніше, його наслідки. Зокрема, як, де і коли росіяни використають тих, кого обміняли. Наприклад, Медведчука відправили на інформаційні гастролі з іншими нечисленними проросійськими маргіналами (типу експертами, журналістами та громадськими діячами), намагаючись створити "альтернативу" реальній Україні. Виглядає все це вкрай смішно та бездарно, але йому та росіянам не вперше ганьбитися по повній.
У випадку Богуслаєва ситуація дещо складніша. Адже він мав доступ фактично до державних таємниць та розбирається у сфері, яка є вкрай важливою для росіян з військово-технічного боку. Тож навряд чи він з’явиться у якості "говорящей головы" на раша-тв, однак для організації виробництва тих же двигунів для гелікоптерів його можуть використати. І той факт, що він пенсіонер та "інвалід 1 групи", йому точно не допоможе. Бо для росіян він не більше, ніж інструмент. Трохи дорожчий за ті двісті тисяч, які вже загинули, але саме інструмент.
Тому передавати його на обмін можна лише тоді, коли наші спецслужби будуть впевнені, що особливої вигоди росія від нього не отримає. Але передавати потрібно. Бо ключова відмінність нас від них у тому, що для нас життя кожного українця – вища та абсолютна цінність. І своїх треба рятувати у будь-який спосіб. Навіть за рахунок видачі зрадників.
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку
