Від плантацій  наркосировини до панацеї для важкохворих. В питанні легалізації медичного канабісу прихильники і противники цього кидаються в маніпулятивні крайнощі.  Одні лякають суспільство сплеском наркоманії, якого чомусь не сталось  в близько 50 країнах, що дозволили ліки на основі канабісу. Інші ж обіцяють, ледь не вирішення усіх проблем хворих.

В останні дні навколо теми розгорнулись бурхливі дискусії. І я бачу, що дуже часто люди сприймають ініціативу як замасковану легалізацію наркотиків. Хоч це абсолютно не так. Мова іде лише про те, щоб виробляти з коноплі сильнодіюче знеболювальне для тяжкохворих. Напевно рівень недовіри до владних інституцій змушує за кожною ідеєю бачити злий умисел. Очевидно, що варто було б провести інформаційну кампанію щодо роз’яснення  способу застосування канабісу в медицині, щоб таких дискусій не було.

Я звісно не фахівець з цієї теми, але пропоную відкинути мішуру популізму та хайпу з заяв різних політиків та експертів і спробувати розібратись чи дійсно канабіс допоможе хворим людям.

Як використовується канабіс в медицині?

Почнімо з того, що вироблення ліків з коноплі не якесь ноу-хау. Швидше навпаки. Її застосовували в медицині з давніх-давен. Перші відомі письмові згадки про вживання конопель для полегшення болю і судом зустрічаються в 3000 р до н.е. у стародавньому Китаї. Вдумайтесь, це понад 5 тисяч років тому.

В Стародавній  Індії застосовували коноплі для лікування прокази, дизентерії, лихоманки та покращення якості сну. В Древньому Римі використовували коріння конопель для боротьби з подагрою, артритом і хронічним болем.

Зараз ліки з канабісу медики в різних країнах призначають при лікуванні спазмів і судом м’язів, анорексії, постравматичному стресовому розладі (ПТСР) серед військових, тривожних розладах, окремих типах епілепсії, глаукомі, псоріазі, паркінсонізмі, розсіяного склерозі. Також препарати  полегшують біль важкохворим, зокрема пацієнтам з онкозахворюваннями та пацієнтам із ВІЛ.

Чи відрізняється медичний канабіс від наркотику?

Якщо не заходити глибоко  в наукові терміни, то з коноплі видобувають  психоактивний засіб, який називають канабіс або ж марихуана. І те, які властивості він матиме залежить від пропорцій 2 активних речовин, які в ній є. Одна стимулює нервову систему і може викликати так зване відчуття кайфу. Інша навпаки заспокоює.

В медичних цілях застосовують канабіс з високим вмістом заспокійливого елементу. Тож навряд чи за ним полюватимуть наркомани. Адже він не викликає кайфу.

Чи стануть ліки доступними для пацієнтів?

Уже всім очевидно, що принципове рішення про легалізацію медичного канабісу прийнято. Однак за дискусіями про контроль обігу сировини ми забуваємо про тих, заради кого власне закон і хочуть прийняти. Звісно, важливо запровадити всі запобіжники, щоб вирощена сировина не потрапляла на чорний ринок і не використовувалась для виробництва наркотиків.  Але головне як зробити так, щоб ліки виготовлені з канабісу дійсно допомагали пацієнтам.

Мені на очі потрапляла статистика, що нібито 2 мільйони 300 тисяч людей в Україні, ще до повномасштабного вторгнення, потребували медичного канабісу для знеболення симптомів онкологічних захворювань, хвороб Альцгеймера і Паркінсона, а також рідкісних форм епілепсії серед дітей та ПТСР серед військових. Це дійсно широчезний пласт населення, але чи буде для них користь?

Давайте згадаємо, як 2 роки тому уряд дозволив імпортувати декілька препаратів на основі канабісу для онкохворих. Дійсно купити їх стало можливо, але коштували вони від 600 до 2000 тисяч доларів.

Очевидно, що легалізація медичного канабісу може дещо здешевити виготовлення подібних ліків.  Та якщо навіть українські препарати будуть в 2 чи й 3 рази дешевші за імпортні, я складно уявляю, як бабуся з Альцгеймером чи Паркінсоном, яка ледве в змозі купити собі продукти харчування і звичайні ліки, зможе придбати таке дороге знеболювальне.

Не сперечаюсь, легалізація медичного канабісу може допомогти науковцям вийти на кращий рівень розробок, може принести  прибуток фармацевтичним компаніям. Але якщо ми говоримо про ефект для пацієнтів, яким могли б ці препарати бути корисні, то тут критичним буде питання їх доступності. А треба говорити, що більшість хворих, яким вони потрібні навряд чи можуть активно працювати і заробляти. Тож якщо в перспективі ми побачимо державні програми з забезпеченням ліками тих, хто цього потребує, то це буде одне питання, якщо ж все це буде винятково комерційна історія, то масштабний позитивний ефект ми навряд чи побачимо.

Олександр Колесніков, експерт з соціальних питань