Думаю, що у багатьох українців після засідання платформи Рамштайн, яке відбулось 20 січня, залишилось певне розчарування. У багатьох навіть сильне розчарування. Мається на увазі відсутність рішення про постачання Україні німецьких танків "Леопард" і взагалі наступальної зброї.

Але зараз у нас не та ситуація, щоб бути в полоні розчарувань і образ. Має бути раціональна реакція – терпіння і наполегливість. Чергова червона лінія під назвою "танки і наступальна зброя" долається не одномоментно, повільніше, ніж нам хотілось, але все ж таки починає долатися. Врешті решт, схожа ситуація була і з рішеннями про постачання Україні важкої зброї, артилерії, систем ППО.

Скоріше за все, йдеться про відкладене рішення (це те, що стосується Німеччини). Занадто обережних німецьких партнерів ще треба дотискати до правильного і неминучого рішення. Вони ще трохи не дозріли. Також припускаю, що спочатку може бути дозвіл Німеччини іншим країнам постачати нам пресловуті "Леопарди", а потім і в Берліні "розчохляться".

• Урок перший – не піддаватися емоціям, діяти раціонально і наполегливо. Врешті решт, це урок всієї нинішньої війни проти російської навали.
• Урок другий – не зациклюватись на конкретних датах і подіях, на очікування якогось дива, яке все відразу вирішить. Не буде такого дива. А саме завищені очікування у прив’язці до конкретних дат і подій породжують розчарування. Я вже не раз про це казав, і варто це ще раз підкреслити: не треба публічно визначати дати звільнення конкретних територій і взагалі завершення війни. Це стосується і питання про постачання Україні конкретних видів озброєнь. Для нас важливий конкретний результат, а не дата його досягнення.
• Урок третій - вже зараз треба починати відновлення власного оборонного виробництва у кооперації з тими партнерами, які готові нам в цьому допомагати. А після завершення війни це має стати одним з головних пріоритетів оновленої української економіки. Я нагадаю, що Україна виробляла і навіть експортувала власні танки. Те саме стосується авіації (у всякому разі виробництво безпілотників можна налагодити, і це вже робиться, наскільки мені відомо), ракет и систем ППО (хоча б окремих елементів). І снаряди можемо виробляти. По всіх цих напрямах у нас є і виробничі традиції і певні технології. Але, на жаль, є і величезні проблеми з «Укроборонпромом», з яким вже треба якось розібратися і налагодити його нормальну роботу. Або треба дати простір підприємницькій ініціативі українського бізнесу.

Але, так чи інакше, на перспективу нам треба в першу чергу покладатися на власну зброю і боєприпаси, а не лише на допомогу друзів і на пошуки озброєнь по всьому світові.

Володимир Фесенко, політолог