Сьогодні "нариси" про Штати, демократо-республіканців, автократо-демократії та  весь інший світ. Хоча американці навряд впевнені що він існує...

Відсутність страху небезпеки - це той фактор, який зіграв з США злий жарт. В часи двох світових та холодної війни Штати завжди були консолідовані та "на коні". А от після падіння Союзу тріумф "завершення епохи війн" і встановлення однополярної гегемонії зіграли з американцями злий жарт.

Тріумф одночасно перетворився на точку відліку падіння. І от тут би напрацювати нові справедливі правила, але ні... тріумфом захотілося насолодитися в повній мірі. Як кажуть, "увійти у смак". Так що, направду, абсолютно немає чому дивуватися. Якби не цей Трамп, то був би інший. Найголовніше, це тенденції! Це не можна перечекати, Штати уже ніколи не повернуться в статус гегемона, але, можливо, знайдуть для себе іншу, більш природню роль.

Коли майже чверть століття всі планети крутяться навколо тебе, а ти як сонечко усім світиш, до цього звикаєш. І звикаєш настільки, що починаєш задавати, з твоєї точки зору, логічні запитання - а чому ти усім платиш, а не платять тобі, якщо ти в центрі? Чи ви думали що трампівське стероїдне его це якась аномалія? Ні! Це дзеркало того, як американці бачать світ - світ в якому є вони й "усі інші".

Під час повномасштабного нападу росії на Україну, американське суспільство ніби отримало укол адреналіну в серце і, ніби, відчуло і небезпеку, і відповідальність, як світового гегемона, і гаранта міжнародного права. Згадавши те, ким вони були колись. Але швидко пройшло... Оскільки прямої небезпеки для США ця війна не несла, а довго триматися в фокусі уваги американського суспільства, ще і до проблем інших, досить важко.

Американців цікавить тільки питання Штатів! І так, ця свідомість досить пласка та лінійна, але саме така ця свідомість у людей, які багато років вважали себе центром всесвіту. Це реалії. А те що "американська велич" полягає саме в реалізації глобальної політики, то це ще знати потрібно, або хоча б у школі пристойно навчатися...

Висновок простий. Світ змінюється на наших очах і це абсолютно природно і еволюційно. Не може працювати архітектура світової безпеки, яка руйнується з середини (членами Радбезу) та із зовні (усіма іншими), одночасно.
Хвороба "кризи безпеки" і так уже давно хронічна. Але допоки "півень не клюне...", ну от і клюнув, але де шукати частинки давно розбитої єдності ніхто не знає.
Ці кострубаті пазли будуть притягуватись і перезбиратись у щось абсолютно нове, контури якого наразі видніються ще тільки в тумані. Але це уже абсолютно інші "нариси".

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад"