Днями Іспанія зробила дипломатичний прорив у відносинах з Марокко. Велика делегація з 11 міністрів на чолі з прем'єр-міністром Педро Санчесом приїхала до Рабата, де підписала більше двадцяти угод про співпрацю. Пообіцяли допомогу із "зеленим переходом", виділила понад $850 млн кредиту і де-факто визнала суверенітет Марокко над Західною Сахарою.

Ще рік-два тому таке було складно уявити. Марокко та Іспанія сильно посварилися в 2021 році. Тоді Мадрид прийняв у себе на лікування лідера західно-сахарських сепаратистів, що підтримуються Алжиром з "Фронту ПОЛІСАРІО".

І ось, минуло 2 роки, між країнами дружба та кохання. Ну майже.

Інтереси країн

Основний інтерес Іспанії на марокканському напрямі полягає у стримуванні нелегальної імміграції. Посиленні своїх позицій у Сахелі та вибудовуванні нової енергетичної логістики. Марокканці грають для Іспанії таку саму роль, яку Туреччина грає для Німеччини та ЦСЄ: стримування нелегальної міграції з Африки через кордон.

І треба сказати, що Рабат активно користується цим. 2021-го, коли у них з Іспанією стався конфлікт, королівство спеціально дозволило тисячам мігрантів прорвати кордони поліції в іспанських анклавах Сеута та Мелілья, змусивши Мадрид повернутися до співпраці з Марокко.

Зі свого боку, в Рабаті зацікавлені в зайвих капіталовкладеннях, дешевих кредитах, інвестиціях в енергетичну галузь, а також у підтримці з боку ЄС їхні позиції щодо територіального конфлікту навколо Західної Сахари.

США стали на бік Марокко в цьому конфлікті ще за Трампа. Зараз у цю позицію намагається стати іспанський уряд Санчеса. Ще минулого року вони підтримали план Марокко надати Західній Сахарі автономію у своєму складі, проти чого виступили сепаратисти із "Фронту ПОЛІСАРІО".

Опозиція Санчесу

Щоправда, не всі в Іспанії підтримують цей курс. Половина міністрів не поїхала із Санчесом до Марокко. Проти такої політики виступає й консервативна опозиція.

Нарешті, на тлі зближення Марокко та Іспанії, суперник перших - Алжир - взяв курс на зближення з Італією, і припинив торгівлю з Мадридом, натомість роблячи ставку на нове енергетичне партнерство з Римом.

До того ж, у самій Іспанії загострилися дискусії щодо їхніх африканських анклавів Сеута та Мелілья. Мадрид хоче закрити питання свого суверенітету над ними в обмін на визнання Західної Сахари як частини Марокко. Однак у Рабаті не поспішають робити якихось однозначних заяв, продовжуючи вважати Сеуту та Мелілью своїми територіями, а не іспанськими.

Коли торік Іспанія та Марокко досягли угоди відкрити в анклавах митницю, у Мадриді це сприйняли як де-факто згоду Рабата про те, що Сеута та Мелілья перебувають в управлінні Іспанії. Проте самі марокканці так не рахують.

У більш глобальному сенсі, загострення конкуренції між африканськими країнами за вплив та позиції в Європі стало наслідком спроб ЄС заручитися підтримкою Африки в міру розриву торговельно-економічних та енергетичних зв'язків із Росією через війну в Україні.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього