Китайський філософ Лао-Цзи колись сказав, що шлях у тисячу лі починається з першого кроку. Автор «Книги шляху і гідності», безумовно, знав як досягти поставленої мети. Тож не дивно, що до сьогодні у всьому світі культурологи та філософи досліджують його вчення, постійно відкриваючи щось нове, важливе для всього людства – і це у ХХІ столітті, яке навряд чи можна здивувати сентенціями, висловленими дві з половиною тисячі років тому назад. І так сталося, що його висловлювання є вкрай актуальним для України – адже довгий та тернистий шлях до нашої перемоги ми повинні пройти всі разом – кожен на своєму місці та у міру своїх можливостей. Головне – зробити перший крок.

Не питай, що твоя країна може зробити для тебе…

У 1960 році Джон Фітцжеральд Кеннеді під час своєї інавгураційної промови сказав знамениту фразу, яка миттєво потрапила в анали історії: "Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!". Сьогодні цей вислів – квінтесенція позиції кожного українця – як наблизити нашу перемогу та що кожен повинен для цього зробити.

Варіантів, насправді, існує безліч. Все залежить від можливостей та, що найголовніше, бажання кожного. Без останнього нічого не вийде. Адже це принциповий момент – не просто розуміння важливості тих чи інших дій, а наявність доброї волі. Тоді все обов’язково вийде.

Отже, що можна (і треба) робити (якщо не виходить найголовніше – захищати країну зі зброєю в руках)? По-перше, працювати. Багато, сумлінно та ефективно. Адже робота – це податки, оплата комуналки, купівля товарів та послуг (що є підтримкою бізнесу), купівля військових облігацій та багато іншого. А ще – можливість додатково донатити на ЗСУ або підтримувати різні волонтерські проекти. Головне – купуй українське, виробляй українське, споживай українське. Якщо є можливість – відкрий бізнес, створюй нові робочі місця. Міцна економіка – основа перемоги. Доведено досвідом усіх попередніх війн.

По-друге, допомагати. Не тільки ЗСУ та волонтерам, а тим, кому потрібна проста, але вкрай необхідна допомога – літні та самотні люди, люди з обмеженими фізичними можливостями, багатодітні родини. У держави зі зрозумілих причин не вистачить на це сил та ресурсів (і, на правду, ніколи не вистачало, навіть до 2014 року). Тож робить, що можете – від простої допомоги по господарству, купівлі необхідних продуктів до звичайних розмов, без яких іноді так важко.

Ще один вид допомоги – донорство крові. Тому якщо ваші фізіологічні показники це дозволяють – станьте на облік і оперативно з’являйтеся у медичних закладах, якщо виникне така необхідність. Це реально допомагає рятувати життя – причому не лише військових, але й цивільних. Бо росія продовжує обстрілювати ледь не щоночі наші міста.

По-третє, якщо ви за кордоном – організовуйте акції на підтримку України, займайтеся волонтерською діяльністю, боріться на інформаційному фронті – навіть на другий рік широкомасштабної війни не всі знають в інших країнах, що саме росія є країною-агресором.

Взагалі, боротьба з фейками та російської інформаційною агресію – вкрай важлива справа. Причому що в Україні, що за кордоном. На яку постійно не вистачає рук. Хоча долучитися до цього процесу – зовсім не складно. Головне, знати що і як робити (проблеми з цим, до речі, немає жодної – зараз є безліч ресурсів, які доступно все пояснюють). Але не забувайте – іноді краще мовчати, ніж говорити. Наприклад, під час обстрілів та роботи нашої ППО. Або пересування військової техніки ЗСУ. Не знімати, не розказувати, не коментувати – теж елемент підтримки та допомоги.

Головне – живіть!

Але найголовніше, що ми можемо і маємо зробити – це жити. І намагатися робити це на повну, бути щасливим – навіть під час війни. Це не пафос, а звичайний, навіть цинічний розрахунок. Адже впевнена, щаслива людина буде й працювати і допомагати на повну, буде робити все з ентузіазмом, з задоволенням, радіти результатам та намагатиметься зробити ще більше. А ось апатія і зневіра – не менші вороги, ніж росіяни. Які, до речі, постійно намагаються цю зневіру посіяти серед нас. Але ж ми не доставимо їм цього задоволення, правда?  

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку