11 травня дуже бурхливу реакцію у російському МЗС викликала публікація А. Єрмака для видань Азербайджану та Узбекистану. У своїй відповіді, виконаній  у кондовій радянській стилістиці, зовнішньополітичне відомство держави-агресора не шкодувало пропагандистських штампів, обвинувачуючи всіх довкола.

Що ж стало причиною такої реакції?

Про що ця стаття? Вона про те, що росія намагається створити в сучасності образ колишньої імперії, яку неможливо відновити у стосунках із пострадянськими сусідами москва вдається до тих самих методів залякування, територіальних претензій і шантажу як на Заході, так і на Сході. Всі інтеграційні формати, які просуває москва, по суті є імперськими і їхнім провідним, а то і єдиним бенефіціаром є росія.

Чи можна тут щось спростувати по суті? Не можна, бо так і є, тому доводиться лише піднімати вкриті мохом штампи про "укронацистів", та намагатися у такий спосіб залякати всіх довкола.

Але проблема глибша, і її головний зміст у тому, що росія повільно але впевнено втрачає вплив на пострадянському просторі, який ще вчора вважала "своїм" і хотіла закріпити за собою у результаті "великої угоди" з США.

З якою метою росія розпочала повномасштабну агресію проти України?

Очевидно, "кремлівські старці" вважали, що це вторгнення (і наступне підкорення нашої держави) стане початком "відродження СРСР". Останнє неможливо уявити без України, тому після провалу усіх спроб "мирної окупації" (від приведення до влади у нас проросійського Януковича і до спроб дезінтеграції України через "Мінські домовленост") вони перейшли до брутальної військової сили.

На момент вторгнення до України росія майже безроздільно панувала на просторі колишнього СРСР. Лише Естонія, Латвія та Литва впевнено могли себе почувати під "парасолькою" НАТО.

Але за Кавказом та у Середній Азії росія почувала себе більш ніж впевнено. Білорусь остаточно стала російським сателітом. Могла москва ефективно впливати і на політику Молдови. Коротше кажучи, уся "проблема" з відновленням СРСР полягала в Україні, і вони почали війну. Але те, що мало послугувати стартом для "відродження імперії", насправді позначило собою її остаточний занепад.

Знищуючи власний військовий потенціал на території України, росія ставала все менш страшною для оточуючих. Зазнаючи все більш жорстких санаційних обмежень, росія ставала все менш приваблива економічним партнером ще для вчорашніх "друзів".

Посипався вплив росії за Кавказом, де ні Вірменія, ні Азербайджан у врегулюванні власного конфлікту уже не особливо зважають на росію. Молдова все чіткіше обирає євроатлантичний вектор розвитку. Та й у Середній Азії усе не так просто, і більшість держав починають все більше і більше дистанціюватися від росії. Тому і істерить російське зовнішньополітичне відомство, бо розуміє: війна, яка велася для розширення зони російського впливу, призводить до звужування цієї зони.

Позавчора вони думали і казали, що "Україна від них нікуди не дінеться", вчора – що "нікуди не дінуться Казахстан, Узбекистан та Киргизстан". А що буде завтра?

Фактом є те, що росія більше навіть теоретично не може називати простір колишнього СРСР своїм. Рано чи пізно паде режим Лукашенка, і що далі? А далі – лише похмура ізоляція "великої холодної КНДР".

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”