Найсмішніше з виборами путіна навіть не російська опозиція, а те, що російська пропаганда їх використовує для делегітимізації Зеленського. Тобто ідея така: "Що ви кажете про наші вибори, у вас же самих виборів немає".

І це дуже смішно. І тому, що це точно не можна назвати виборами. І тому, що, на відміну від призначення диктатора в росії, в Україні кожні вибори є конкурентними й демократичними. І путіна перепризначив путін, якого до цього призначив путін, а на самому початку обрав Єльцин як наступника. І до виборів дійство в росії не має жодного відношення. Тому його, звісно, можна організовувати навіть під час війни. І показувати захмарні результати, навіть у селах, де зараз перебувають російські добровольці. Але й до війни демократією там і не пахло. Ніколи. А зараз вони малюють усе більші й більші відсотки. Що дуже нагадує розмахування ядерною зброєю. Тобто демонструє непевність, боротися з якою можна або лякаючи весь світ ядеркою, або малюючи цифри народної підтримки на рівні африканських диктаторів. Упевнені в собі лідери так себе не поводять.

І от саме тому, що для українського народу такі вибори неприйнятні, в українському суспільстві існує консенсус, що вибори будуть проведені після війни. І там ніхто не зможе когось призначити. Бо це має бути конкурентний процес, у якому без обмежень мають право прийняти участь усі громадяни – як на етапі голосування, так і в підготовці до виборів. Коли в Україні зазвичай влаштовують великий демократичний срач (як і у США, й у Франції і в інших по-справжньому демократичних країнах), який приносить роздрай, але він не допустимий під час війни.

Власне, легітимність президента України, який був би обраний під час таких виборів, була б меншою, ніж легітимність президента, котрий був обраний до війни й у відповідності до Конституції і здорового глузду має продовжені повноваження. І так, це означає, що легітимність президента України набагато вища, ніж президента росії. Хоча путін уже перетворився на царя, а в них там завжди більш складна історія з легітимністю. І точно не має стосунку до демократичних виборів.

Тому правильно було б говорити: "Що ви кажете про нашу диктатуру, у вас же самих диктатури немає". І тут би ніхто не сперечався.

І може єдине, що об'єднує цю ситуацію, – що відтермінування виборів в Україні до кінця війни й призначення путіна диктатором має суспільну легітимність. Але то вже питання до російського суспільства. І навіть до ліберальної частини того суспільства, котра відмовляється визнавати, що живе в диктатурі, й постійно допомагає путіну легітимізувати путіна, приймаючи участь у процесі, який путін називає виборами. От як цього разу, коли єдине, що від них було треба, – це просто ігнорувати це дійство. Але ні, вони все рівно воліли приймати в цих виборах участь, підвищували явку своїми безглуздими акціями, відмовляючись визнати гірку для них правду, очевидну для всіх притомних людей, не росіян. Це як сідати грати на вокзалі в наперстки, точно знаючи, що зараз програєш, але не в силах зупинитися.

А ще смішніше, що комусь же в Україні така логіка російської пропаганди зайде. І, може, навіть декому за океаном. Але то вже не лікується. Або наркотики. Або і наркотики, і не лікується одночасно.

Сергій Фурса, інвестиційний банкір