Під час нещодавнього візиту президента США Джозефа Байдена до Німеччини (першого двостороннього та очевидно останнього до Європи у якості президента), канцлер Німеччини Олаф Шольц серед іншого сказав: "Путін прорахувався, він не може пересидіти цю війну. Коли він вторгнуся в Україну, він не просто атакував одну країну, він атакував принципи миру в Європі. Путін думав, що ми будемо слабкі та розділені. Але сталося навпаки. НАТО стало сильнішим ніж будь-коли".
При цьому Шольц додав, що "важливо, аби НАТО не стало стороною війни" і що Захід буде як завгодно довго допомагати Україні".
Але оце "як завгодно довго" на третьому році війни замість "стільки, щоб Україна мала б військову перевагу або хоча б паритет" - те, з чого якраз і виходить Путін у розрахунку пересидіти не просто війну проти України, а й пересидіти Захід.
Звісно, ми вдячні нашим партнерам за допомогу та підтримку і за те, що уже є певний фітбек з приводу можливого запрошення України в НАТО (маю на увазі схвальну заяву G7).
Але у сучасній війні, і я про це часто пишу, окрім рішень та їх виконання, а також стратегії/тактики/логістики, має значення й таймінг.
Розтягнуті часові рамки однієї невирішеної проблеми автоматично призводять до появи/загострення інших проблем/конфліктів/війн. Ну й антизахідних альянсів як продовження війни на рівні автократій проти демократі. От, скажімо, командувач силами НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі днями в інтерв'ю Der Spiegel сказав, що "російські військові стануть небезпечним супротивником для Альянсу попри серйозні втрати у війні в Україні".
За його словами, "російські збройні сили вчаться, вдосконалюються, застосовують досвід війни". Більше того, Каволі визнав, що "Захід має бути швидшим за росіян", аби упередити нові загрози.
От є ж розуміння таймінгу.
Але Захід все одно не зважується на рішення про зняття заборони на застосування зброї Україною та якісно дієвіші заходи щодо захисту власних флангів.
Олеся Яхно, політичний експерт
