"Оскар" для фільму про Навального – це звичайно політика, і відображення спрощеного сприйняття російського суспільства у свідомості західного мейнстріму. Зараз головна ідеологема – це протистояння демократичних країн авторитарним режимам. Відповідно, в цій логіці є злі правителі та вільні народи, які бажають бути звільненими і нарешті почати будувати ліберальну демократію на руїнах авторитаризму. Перші чотири хвилі демократичних транзитів більш-менш так і розвивалися. Від падіння диктатур всіляких чорних полковників і аж до українських революцій 21-ого століття. Лідер ліберальної опозиції може бути ув’язненим і потім після революції очолити звільнену країну – як це було з Аун Сан Су Чжі або Манделою.

Установка дала збій на "Арабській весні". Як виявилося, там більшість населення має відмінні від ліберальної демократії погляди. Після повалення воєнних чи персоналістських режимів до влади прийшли консервативні ісламістські угрупування, або ж вони розпочали внутрішні збройні конфлікти між собою. В Єгипті лише повернення до влади військових зупинило країну від гіршого сценарію.

В росії звичайно є трохи лібералів, точніше це такі собі криптоліберали, які залишилися після кількох хвиль еміграції. Є ще ліберальні гуртки в Лондоні, які презентують досить наївні, проте відповідні до мейнстріму проекти майбутнього для гостей Давосу. Проте передумов для ліберальної революції немає. В разі зміни режиму в кремлі до влади прийде або новий висуванець із мережі КДБ-ФСБ, або польовий командир типу Пригожина – з ідеями реваншу за поразки та нової конфронтації.

Тому навряд чи ми подивимося той оскароносний фільм. А моделювання майбутнього росії будемо проводити на більш реалістичних припущеннях.

Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього