Трамп провів телефонну розмову з Путіним. І відразу встиг заявити про те, що переговори між росією та Україною "почнуться негайно". А ще про те, що росія має намір торгувати зі Сполученими Штатами й це, мовляв, дуже вигідно. І що вигода чекає на Україну. Знову неоднозначні заяви? Та ні!
Для початку нагадаю логіку дій Трампа. Обмежуся "трикутником" інтересів на українському напрямку:
- Забезпечити швидке припинення вогню. Бажано до американсько-китайського саміту, який відбудеться влітку цього року. Тобто вийти з позицією, де США є драйвером мирного процесу і вони визначають конфігурацію і рамки угод. В іншому разі доведеться просити допомоги Сі. А це означає, що і MAGA не працює і Пекін входить зі своїми інтересами в регіон як "миротворець".
- Змінити підходи політики США на українському напрямку і продемонструвати виборцю політику отримання вигоди для Сполучених Штатів. Це угода про ресурси. Простіше кажучи, Трамп показує виборцю, що вже надана Україні допомога "окупилася" і далі приноситиме дохід.
- Спробувати продемонструвати нові підходи до політики на російському напрямку. Якщо дуже просто - за рахунок розвитку економічних відносин з Москвою спробувати зіграти в стримування Пекіна. І не дозволити росії пройти "точку неповернення" в процесі посилення технологічної та економічної залежності від Китаю.
Тепер інтереси Путіна. Мир і Торгівля? Ні! Для Путіна важливо підтвердити амбіції росії на статус глобальної супердержави. Але тут є одна проблема - без явної "картини перемоги" це неможливо. Оскільки КНР і США влаштовує ситуація ослаблення російського впливу у світі, але не влаштовує варіант розгрому будь-якої зі сторін у російсько-українській війні. Путін усвідомлює ризики посилення залежності від Китаю і намагається торгуватися з США (а в перспективі з ЄС), щоб знайти новий баланс. Процесу заважає війна. Але і вихід на мир без "картини перемоги" для росії не варіант. Тому воювати Кремль налаштований досить довго. Як мінімум, провести літню кампанію (тобто наступ у період з червня до, приблизно, початку листопада), щоб спробувати домогтися вигідного становища на фронті. Ставити через ці плани трек переговорів із Трампом Путіну так само не хочеться. Тому було використано ідею з "прямими переговорами в Туреччині".
Коротко ідея, яка поки що виходить у Путіна: шляхом початку "прямих переговорів" спробувати розділити переговорні треки рф-Україна, рф-США і, можливо, рф-ЄС. Тобто виокремити "українську проблему", щоб вона замість визначального чинника у відносинах із країнами західної цивілізації, стала просто фоном. Таке росія вже провертала у 2022 під час укладення "Зернової угоди". Там були документи про режим судноплавства. І паралельно (формально ніяк не пов'язана з ними) Генеральна ліцензія №6 (зараз уже General License 6D), яка звільняла від санкцій усі (!) російські добрива. У 2025 ідея та сама - затягнути Україну в нескінченні розмови і суперечки - в якийсь аналог "тристоронньої контактної групи" в рамках "Мінська-2" і, при цьому, вести окремий діалог з Вашингтоном і Європейськими столицями. Де кожну нібито "поступку" на українському напрямі продавати як підставу для поступок з боку США і ЄС. При цьому не вирішувати питання по суті.
Низка європейських лідерів прекрасно розуміють цю логіку і тому виступають за формат "перемир'я, а потім переговори". До них приєднується Туреччина, для якої вихід росії з війни з сильними позиціями є загрозою політиці поширення свого впливу на Близькому Сході, в Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні (і навіть в Африці, до речі).
Але слабке місце в цій формулі - США. Дивимося на початок тексту на тріаду інтересів Трампа. Бонуси на українському напрямку він уже отримав. Два інших питання були в підвішеному стані, оскільки переговори щодо закінчення війни та переговори про співпрацю з рф були пов'язані в один пакет. Путін дав підказку - треки можна розділити. Адже "переговори" у Стамбулі пройшли. Трамп прийняв ідею і зараз пропонує зафіксувати ситуацію, де є російсько-українські переговори (до яких інтерес у Білого Дому є, але він не визначальний) і є розмова про спільний бізнес Москви і Вашингтона. Тут інтерес колосальний. Тим більше, що рф пропонує корисні копалини, енергетику, логістику і спільну торгівлю вуглеводнями в Європі.
Тому нас будуть змушувати йти на продовження "прямих переговорів". Користі від цього буде мало. Імовірність укладення миру в найближчі 3-4 місяці вкрай мала. Адже Путіну потрібна "картина перемоги". Тобто успіхи на фронті плюс поступки з боку США, ЄС і НАТО. До речі, першу Трамп дав "авансом" заявивши, що Україна навряд чи стане членом Північноатлантичного Альянсу. Тому будуть регулярні зустрічі за досить інтенсивних бойових дій. Паралельно Трамп намагатиметься домовитися з Путіним. Не тільки зі стратегічних питань (ресурси, Арктика), а й з питань "швидкої вигоди". А це повернення росії на європейський ринок нафти і газу. Але вже через прокладку - якусь російсько-американську компанію. Але може це стане драйвером до миру? Навіть якщо будуть чорнові домовленості, США можуть почекати до осені - періоду різкого зростання попиту на газ у Європі. Що збігається за термінами з отриманням ясності в успішності або провалі російської літньої військової кампанії.
Тому українській делегації доведеться регулярно їздити на зустрічі з російськими емісарами без серйозних перспектив досягнення прийнятного результату. Ситуація складна, але не безвихідна. Пам'ятаємо, що ідея "розділити переговорні треки" та ідеї Трампа про бізнес із Путіним не приводять у захват цілу низку держав. А це означає, що українським делегаціям буде вкрай важливо проводити консультації та виробляти систему взаємодії з європейськими партнерами та з Туреччиною. А так само (що дуже не сподобалося б Трампу, але мало б ефект), спробувати створити свій трек консультацій з КНР, Бразилією та Індією - ядром БРІКС. Завдання - до осені мати, бажано вже формальний (тобто оформлений системою договорів) механізм співпраці щонайменше з країнами Старої Європи + Британією + Туреччиною. І переговорний трек з ядром БРІКС. За такого варіанту Трампу і Путіну буде вкрай складно реалізувати свої ідеї про спільний бізнес ціною України.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик
