Коли кров перестане литися як із диявольського "рогу достатку", настане час фіналізації історичного метанаративу 2014 року.
Третя (четверта) українська республіка (дивлячись як рахувати) неминуче призведе до "вільної каси" історії.
І тоді лише дуже швидка її інтеграція до складу ЄС може трансформувати метаісторичний наратив Майдану у творчий національний міф.
Але з урахуванням тенденцій Нової геополітики, ймовірність такого результату не абсолютна. Адже це має бути дуже швидка інтеграція у горизонті кількох років, інакше її ймовірність знижується за прогресією.
Будь-яке зволікання з євроінтеграцією призведе до суспільної анігіляції цього проєкту: надто багато жертв покладено на вівтар цього наративу. Суспільство не захоче чекати роками та десятиліттями, постійно генеруючи цими очікуваннями дедалі нові геополітичні ризики.
І тоді виникне криза проєктності пасіонаріїв та загальна деструкція змістів, що формуються політичними елітами.
Простими словами, цей наратив більше не призводитиме його носіїв до влади. Сила наративу у вигляді євроінтеграції полягала в його простоті та відчутності, а також зримості лише на рівні "простягнутої руки (в усіх конотаціях цього словосполучення).
Крах базової проєктності викличе до життя потребу у новому.
Якщо Балто-Чорноморська дуга перетворюється на буфер і втрачає внутрішню енергію, стаючи вразливою до зовнішнього тиску, можливо Україні час задуматися не про "довгу" з півночі на південь, а про створення "української широти" із заходу на схід.
Тобто подумати про відновлення своєї геополітичної транзитивності та функції країни-мосту між цивілізаціями.
Це може бути "широта" від України далі за Закавказзя та Центральну Азію до Китаю.
Україна як частина "євразійського степового економічного поясу". І географія знову оживе після її "умертвіння" політикою.
Як не дивно, для цього зараз створюються всі передумови.
І Захід, і Китай зацікавлені у створенні "нейтрального" євразійського поясу "на південь від росії", в якому будуть Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан і Таджикистан.
І, можливо, Україна. Як частина всеосяжної мирної угоди в рамках створення євразійського безпекового поясу поза росією і поза Заходом.
Цей "степовий євразійський економічний пояс" може стати основою і торгового Нового Шовкового шляху з Китаю на Захід, і такого ж маршруту Шляху спецій з Індії до Європи.
По суті, як колись Зевс викрав Європу, так само Україна може викрасти у росії євразійський цивілізаційний проєкт Гумільова, ставши важливим елементом у векторі синергії Азії та Європи.
Річ у тому, що розпочавши війну, росія втратила функцію "євразійства" та статус "суперетносу" Європи та Азії.
Найближча перспектива для неї - це "залізна завіса" на кордоні з ЄС та розворот у бік Азії, усунення вектора розвитку із заходу на схід, символом чого став "розворот" її газопроводів.
Це створює можливості для України стати важливою ланкою нового євразійського ланцюга, який відокремлює РФ від Близького Сходу та Південної Азії.
Так, це шлях поступового білдингу держави та девелопменту національної економіки. Шлях поступового розвитку, крок за кроком, а не "комунізм на мінімалках" у вигляді вступу до ЄС, який за нас вирішить усі проблеми розвитку, так само, як НАТО автоматично вирішить за нас усі проблеми безпеки.
Альтернатива - шлях постійної праці політичних еліт та суспільства щодо покращення стандартів життя.
Але покращення у рамках довгострокового позитивного сценарію майбутнього. На основі поліфонії етносів та мультикультуралізму.
На мою думку, ми рано чи пізно прийдемо до цього сценарію.
Питання в жертвах та часі, які доведеться принести на вівтар ірраціонального історичного руху.
Є альтернатива у вигляді "вічної війни", без позитивного сценарію майбутнього.
І метаісторичний наратив 2014 року, від якого важко відійти через те, що він як Молох пожер занадто багато жертв і ця кров формує в частині суспільства неформальну "кругову поруку" помилкових смислів.
Чим більше жертв, тим складніше визнати помилковість історичного роздоріжжя.
Але зробити це все одно доведеться: третя (четверта) республіка 2014 збереже свій ідеологічний наратив лише до закінчення війни.
А потім буде дуже жорстке розчарування.
І тут, головне, не впасти в ідеологічну порожнечу та сформувати новий національний проєкт розвитку.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
