Донауковий світогляд пояснював усе, що відбувається, божественним провидінням. В одній частині земної кулі грім пояснювали тим, що Ілля-пророк у колісниці по небу катається. А в іншій – вкладали блискавицю в руки верховного божества, яке гатило нею на власний розсуд.
Релігійна свідомість не допускає збігів. Будь-яке природне явище – це промисел вищої сили. Будь-яка подія – наслідок чужої волі. Щоби вижити, людство вигадувало собі прикмети та обереги. Призначало відповідальних за стихії – й правило їм жертви, аби задобрити. І всі останні сторіччя були полем битви між науковою свідомістю та міфологічною.
Минав час, і наука пояснювала реальність. Блискавка перестала бути небесним знаменням, а стала всього лише електричним розрядом. Медицина відправляла в небуття епідемії, біологія подовжувала життя, ботаніка боролася з неврожаями. Фізика та хімія відповіли на більшість запитань, на які до цього поширювалася монополія релігійної свідомості. Та обивательський попит на "богів" нікуди не подівся. Вони просто перебралися з неба на землю.
Ми не випадково живемо за доби розквіту конспірології
Тому що в уявленні конспірологів світом керують ті ж таки всесильні, всемогутні істоти. Які, на додачу, не залишають людям права на свободу волі. Все відбувається тільки завдяки таємничим світовим залаштункам, звідки ляльковод смикає обивателів за ниточки.
"Рокфеллери", "Ротшильди", “Вашингтонський обком” – новим богам люди дають різні імена, та суть незмінна. Всіх цих персонажів конспіролог наділяє безмежною могутністю і здатністю контролювати світ. Свободи волі не існує. Збігу обставин – теж. Збіги проголошуються частиною масштабного плану, в якому не буває недоліків.
Боги були потрібні, щоб пояснити природне. Коли природне пояснила наука – боги знадобилися, щоб пояснити соціальне. Соціологія, політологія, економіка чи історія дають занадто нудні та складні пояснення. Значно заманливіше придумати всесильне, спустити його з небес на землю, наділити свободою волі й дати йому право вершити свій суд над розрізненим натовпом обивателів.
Середньовічному селянинові не було сенсу пояснювати причини землетрусу – його знань не вистачило б, щоб збагнути логіку процесу. Так само немає сенсу пояснювати конспірологу причини каталонського референдуму чи суть ісламського фундаменталізму. Він однак знайде того, кого проголосить архітектором. Кого наділить незбагненною, усвідомленою та вищою силою. І в кого щиро віритиме.
Конспірологія зручна. Якщо вже тебе оточують могутні боги – то що з тебе взяти? Ти лише гвинтик у їхніх іграх: живи собі, тішся з простого і не думай про складне, бо ж воно однак від тебе не залежить. Соціальні боги замінили небесних – тому що природа не терпить порожнечі. А попит на безвідповідальність – непозбутній та вічний.
Люди не змінюються. Пікейні жилети – це нові релігійні фанатики. Некомпетентність, що привласнила монополію на пояснення. В їхніх рівняннях завжди дуже мало невідомих. Якщо реальність не вписується в їхню картину світу – реальності ж гірше.
Почасти цей світогляд ми успадкували з власного ХХ-го століття. Сімдесят років, прожитих в умовах соціального експерименту та рабського безправ’я, десятиліття розмов про “залаштунки”, три покоління віри у ворогів, які “злобно гнєтут”, дали свій результат. Нам було легко повірити в нове містичне, тому що нас довго відучували від раціонального.
Суть у тім, що існування великих гравців ніхто не заперечує. Ми живемо у світі, де слабкі враховують інтереси сильних. Де агенти впливу – це реальність, а не вигадка. Де компромісів доходять за рахунок тих, чия питома вага менша.
Водночас ми живемо у складному світі. У цьому світі іноді політику визначає економіка. А іноді – навпаки, політика підпорядковує собі економіку. А часом і те, й інше стає заручниками чиїхось персональних амбіцій. Або емоцій. Чи фантомного болю. Чи історичної традиції.
Спростити світ незнанням. Привласнити право на пояснення. Полініяти все на чорне та біле. Кожен конспіролог нагадує волхва, охочого тлумачити знамення. Віра підмінює знання. Безапеляційність – сумніви. Невігластво – раціональність. Ласкаво просимо у нове язичництво.
Павло Казарін, журналіст, військовослужбовець