Центр економічної стратегії опублікував презентацію, у якій узагальнив актуальну статистику щодо ситуації в економіці та демографії України.
Ряд моїх висновків з урахуванням інфографіки (наведу внизу).
Розподіл військових ризиків йде хвилями від лінії фронту із загасанням на заході.
Що цілком логічно.
Що ще раз підтверджує мою тезу щодо того, що в Україні необхідно запровадити статус територій із підвищеним ризиком ведення бізнес-діяльності.
З відповідними державними програмами: державна гарантія зайнятості та державна гарантія замовлень. Плюс субсидування збереження робочих місць та податкові стимули.
Важлива також програма державних гарантій та страхування інвестицій.
Інакше вся бізнес-активність зміщуватиметься за вектором зниження ризиків війни на захід країни.
І вона справді змістилася у бік областей на заході.
При цьому зростання експорту спостерігається у Подільському територіально-економічному районі (Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області).
Річ у тому, що саме Поділля, а не області на заході України, стає магнітом для інвестицій та новою точкою зростання експорту.
Області на заході більш інтегровані в маржинальні торгові бізнеси та сектор послуг, а не в промисловість.
Поділля навпаки - інтеграція до проєктів з переробки аграрної сировини, смарт-індустріалізація, одно-двоцехові виробництва.
Але ось що дивно.
Демографічна ситуація лише частково корелюється з розподілом військових ризиків, зростанням економіки та розвитком експорту.
Попри стереотипи, населення на заході скорочується такими ж темпами, як в областях на кордоні з рф.
Тернопільська область – скорочення чисельності населення у 2024-му році порівняно з довоєнним рівнем на 26%.
Рекорд – у Закарпатській області: мінус 27%.
Потоки біженців із Донбасу та Приазов'я більше не їдуть на захід країни – вони зміщуються до центру та Києва.
Ця динаміка біженців чимось нагадує модель колапсу колонії вікінгів у Гренландії під ударами інуїтів та внаслідок економічної кризи.
Цей Колапс описаний Даймондом в однойменній книзі: руйнування садиб колоністів на периферії та зміщення населення до центральної садиби, коли тиск біженців на запас внутрішніх ресурсів став критичним.
Крім того, це нагадує і певну закономірність у поведінці натовпів людей, коли під зовнішньою загрозою вони збиваються в щільне ядро.
Нація веде себе як цілісний живий організм, "звиваючись у клубок". При цьому відбувається руйнація периферії: що на сході, що на півдні, що на півночі і що дуже несподівано – на заході країни.
І ці процеси дуже схожі.
Тобто, можна сказати, що бізнес йде у бік зниження військових ризиків – у бік "притулку".
"Притулок" зараз – це західні області України, але це не рятівний ковчег.
Поняття "притулку" та "ковчега" не тотожні.
А ось інвестиції та зростання експорту йдуть якраз у бік нового "ковчега" продуктивних сил країни.
Український "ковчег" зараз на Поділлі, а не на заході. Він притискається до Молдови та Румунії, а не до Польщі та Угорщини.
А населення посилює концентрацію в "цитаделі", тобто в центрі країни з Києвом на чолі.
Ось так під час війни сформувалися: "притулок" для бізнесу, "ковчег" для інвестицій та зростання експорту та "цитадель" для концентрації населення.
Населення вже масово не біжить на захід.
Воно покроково відступає від лінії війни, але не віддаляється від свого звичного середовища.
Схоже на демографічне ядро виживання нації сформовано.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик