Тривала загроза з боку росії вимагає від України отримання надійних та дієвих гарантій безпеки з боку союзних держав. Ця потреба існуватиме як у нинішній війні, так і після її завершення, адже загроза з боку рф нікуди не зникне. Угоди, укладені перед повномасштабним вторгненням, виявилися результативними — саме завдяки ним ми почали отримувати першу військову допомогу від Литви, Польщі, Великої Британії й Туреччини. В умовах повномасштабної війни зросла актуальність пошуку постійних безпекових гарантій: як багатосторонніх, так і двосторонніх.

НАТО та інші безпекові угоди

Найкращим варіантом безпекової системи для України лишається приєднання до НАТО. Попри низку викликів, Альянс досі є найнадійнішою колективною системою безпеки, а його збройні сили — найбільшою військовою потугою в регіоні й у світі. Утім, найближчим часом шанси на вступ до НАТО не є надвисокими, хоч українська дипломатія продовжуватиме зусилля задля отримання запрошення до членства. Україна має й надалі виконувати вимоги щорічних програм співпраці з Альянсом та посилювати власний інституційний потенціал у розрахунку на можливі геополітичні зміни, які можуть відкрити "вікно можливостей". У такому випадку рішення про надання запрошення може бути ухвалене оперативно, а процедура приєднання — значно скорочена, як це сталося зі Швецією та Фінляндією.

Паралельно з курсом на інтеграцію в НАТО Україні необхідно розглядати й інші варіанти безпекових угод. Одним з найефективніших кейсів безпекової співпраці є угода між США та Ізраїлем. Безпекові угоди між цими країнами укладалися після регіональних військових конфліктів і були покликані запобігти повторним війнам. Частково вони впоралися з цим завданням.

Ізраїльський формат 

Першим оборонним договором між США та Ізраїлем стала Угода про співпрацю в галузі оборони 1952 року. Вона передбачала, що Сполучені Штати надаватимуть Ізраїлю економічну допомогу й озброєння для забезпечення його оборонних потреб.

Надання достатнього обсягу підтримки для гарантування безпеки Ізраїлю та захисту інтересів США в регіоні стало головним підходом Вашингтона у встановленні безпекового співробітництва з ізраїльським партнером. Утім, країни не мають окремих двосторонніх документів із чіткими зобов’язаннями про взаємний захист у разі конфлікту. Упродовж XX століття Ізраїль намагався підписати такі договори, але Сполучені Штати не розглядали цей варіант як оптимальний. На прохання Ізраїлю президент Джон Ф. Кеннеді давав лише усні запевнення щодо готовності Сполучених Штатів захищати партнерів. Водночас наявність юридично закріплених гарантій безпеки зменшила б свободу дій самого Ізраїлю.

З огляду на розвиток двосторонніх відносин і вплив зовнішньої безпекової ситуації, США та Ізраїль продовжували поглиблювати співпрацю у галузі безпеки, укладаючи нові угоди. Після війни Судного дня між різними країнами був укладений меморандум про взаєморозуміння від 1 вересня 1975 року, де зазначено, що уряд США всебічно задовольнятиме оборонні, енергетичні й економічні потреби Ізраїлю. Цей документ також передбачає регулярні консультації між оборонними відомствами обох країн щодо довгострокових військових постачань і підтримки запиту Ізраїлю на сучасну високотехнологічну зброю. Крім того, уряд США зобов’язується реагувати на загрози безпеці та суверенітету Ізраїлю з боку глобальних гравців, консультуватися з Тель-Авівом і надавати необхідну підтримку з огляду на ізраїльське конституційне законодавство.

Водночас текст цієї угоди не містить зобов’язань Сполучених Штатів безпосередньо захищати Ізраїль чи надавати необмежені можливості для майбутньої допомоги. Така позиція відповідає американській дипломатичній практиці й відображена в інших безпекових договорах США, зокрема в попередніх угодах із Південною Кореєю та в статті 5 Статуту НАТО. Жоден із цих документів буквально не змушує Штати вступати у війну в разі нападу на союзника. Але попри це - США збивають іранські ракети та дрони, націлені на Ізраїль над територіями інших країн.

У 1987 році Ізраїль отримав статус головного союзника США поза НАТО. Нині допомога Вашингтона здійснюється згідно з десятирічним меморандумом про взаєморозуміння, в якому Сполучені Штати зобов’язуються надати 38 мільярдів доларів військової підтримки в період із 2019 по 2028 рік.

Закон 2012 року про посилене співробітництво у сфері безпеки між США та Ізраїлем визначає Ізраїль головним союзником Штатів на Близькому Сході. Такий статус дає Ізраїлю змогу користуватися розширеними можливостями співпраці у сфері оборони. Зокрема, у розпорядженні ізраїльських ВПС є новітні винищувачі F-35, а одним із ключових напрямів партнерства залишається розбудова ізраїльської системи ППО. Спільна робота над ізраїльською протиповітряною обороною водночас створює додаткові можливості для працевлаштування в США.

Основою безпекових угод між Сполученими Штатами й Ізраїлем стала Кемп-Девідська угода 1978 року. 16–17 вересня того ж року в Кемп-Девіді відбулася зустріч президента США Джиммі Картера, президента Єгипту Анвара Садата та прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Беґіна.

17 вересня учасники підписали два документи: "Рамки миру на Близькому Сході" та "Рамки для укладення мирного договору між Єгиптом та Ізраїлем". Президент Сполучених Штатів у цих документах виступив формально як "свідок".

"Рамки миру" пропонували врегулювати палестинську проблему, надавши обмежене самоврядування палестинцям на Західному березі річки Йордан і в секторі Гази. Водночас протягом п’яти років ці території залишалися під управлінням ізраїльської адміністрації, тобто автономія передбачалася лише для населення, а не для самої території. Не було розв’язано питання статусу Єрусалима та Голанських висот, а також не згадувалося про Організацію визволення Палестини й право палестинського народу на самовизначення. Джиммі Картер назвав цей мир "справедливим", Менахем Беґін порівняв підписання кемп-девідських угод із найбільш визначною подією з часів Віденського конгресу 1815 року, а Анвар Садат підкреслив, що це велика перемога для Єгипту, Ізраїлю та всього людства. В результаті всі троє стали лауреатами Нобелівської премії миру.

У вересні 1978 року арабські країни Фронту стійкості й протидії вирішили розірвати відносини з Єгиптом і запровадити проти нього економічні санкції. У листопаді 1978-го в Багдаді відбулася зустріч глав держав і урядів арабських країн, яка засвідчила розмежування позицій в арабському світі через кемп-девідські домовленості.

Таким чином Ізраїлю вдалося розвалити ворожу коаліцію, а подальші конфлікти відбувалися виключно з індивідуальними та більш слабкими опонентами.

Україна на цей час, як і Ізраїль, знаходиться в умовах постійної загрози з боку сусідньої країни-терориста та має дуже схожу безпекову ситуацію. Подібний до ізраїльського формат поглиблення оборонної співпраці з США став би важливим чинником стримування повторної російської агресії.

Богдан Попов, експерт АЦ "Обʼєднана Україна"