Усі три поняття, які я абсолютно умисно виніс у заголовок, створюють внутрішньополітичний ландшафт як для влади, так і для опозиції. А забезпечити безпеку державі мають не тільки Збройні Сили, але і злагоджена та ефективна робота "силового блоку". Ось про це сьогодні і поговоримо, тим паче "підвезли" свіжу статистику та соціологію за 2024 рік.

Розпочнемо з Єроінтеграції. Переконаний, що складно уявити політика, чи політичну силу, яка б зараз в Україні отримала підтримку суспільства на антиєвропейських популістично-ізоляціоністських гаслах. Особливо до завершення гарячої фази війни.

Європейська інтеграція України - це той політичний та економічний фундамент, який дає нам надію та реальну військову підтримку, яка зараз є основним пріоритетом. Разом з тим, і критика політики наших, особливо заокеанських, партнерів також обґрунтована та не позбавлена сенсу.

Як бачимо, за наслідком Мюнхенської безпекової конференції, стало очевидним, що внутрішньо українські тренди дуже чітко синхронізуються з глобальними. Оскільки такої кризи довіри та безпеки уже давно в ЄС не відчували і, здається, тільки об’єднання потенціалів Європи та України можуть створити потрібний симбіоз сталості та суб’єктності.

Але чи готові ми до такої синхронізації, демонструючи єдність суспільства та ефективну роботу наших правоохоронних та антикорупційних органів навіть під час війни - це велике питання... Так, війна оголила всі "хронічні болячки" наших силовиків, але одні змогли з ними впоратися і стати сильнішими (спойлер — Державне бюро розслідувань та СБУ), а інші, навпаки, так і не змогли вирватися з тенет неефективності та суспільної недовіри по цілому ряду об’єктивних і суб’єктивних причин та факторів, які ми сьогодні спробуємо розібрати.

Так, боротьба з колабораціонізмом, російським впливом, дезінформацією, корупцією та ворожою агентурою — це державний пріоритет номер один! Це питання нашого виживання. І все, що підсилює довіру до держави та державних органів — це вірна стратегія, а що послаблює і розбалансовує — це хиби, які необхідно виправляти. Отже, коли ми говоримо про довіру до того чи іншого правоохоронного органу, було б логічно звернутися до соціології.

Так, наприкінці минулого року в Укрінформі представники Соціологічної групи "Рейтинг" опублічили своє дослідження в якому окрім прямих рейтингів довіри до різних правоохоронних та антикорупційних органів, можна було навіть побачити тенденції довіри-недовіри за останні 3 роки (2021-2023) що, направду, мене дуже зацікавило. Адже, дозволило відчути динаміку ефективності та довіри до "силовиків" саме під час війни.

Так, якщо уважно проаналізувати, то найбільше змогли зміцнити свою довіру ті органи, які безпосередньо пов’язані з протистоянням окупанту — це Національна гвардія України(з 50% до 86%) та СБУ (з 23% до 73%), яке активно проводить самоочищення та "кошмарить" своїми технологічними розробками ворога навіть на його території.

Із "силовиків", які здійснюють свою діяльність, перш за все, у боротьбі з "внутрішнім ворогом" сильно виділяються успіхи відносно-молодої, але уже відомої та ефективної правоохоронної інституції, такої як Державне бюро розслідувань (ДБР). Вони змогли підняти рейтинг довіри раніше нікому не відомої інституції з 17% до 45% і тому є логічне обґрунтування. Показники ДБР зростають з року в рік і є найпоказовішими серед усіх «силових» умовних-конкурентів.

А принципова позиція у викоріненні тотальної корупції в ТЦК СП, ВЛК, митниці та податковій принесла ДБР найдорожче — довіру громадян! Люди почали в рази більше звертатися знаючи, що їх викривальна інформація не потоне в "круговій поруці", а зловмисник буде гарантовано покараний.

А от хто або втратив, або залишився на умовно-одному рівні балансуючи між "зрадами" та "перемогами" - це Нацпол, митники, НАБУ, НАЗК, судді та прокурори. І кожній із вище перелічених інституцій, з однієї сторони, є що пред’явити позитивне, але в цілому суспільство не сприймає їх роботу як показову з цілого ряду об’єктивних причин.

Так, Нацпол дещо "підмочив" свої показники довіри через участь у негативно-показових кейсах пов’язаних з так-званою "бусифікацією", та і на дорозі, нажаль, часто почали повертатися більше до практик ДАІ, аніж відповідати високим стандартам Еки Згуладзе, які ще і досі вважаються піком їх довіри у людей. Але, для справедливості, в цілому, продовжують тримати досить високу планку довіри у 48%.

А от хто розчарував, то це НАБУ, митники, судді та прокурори. І якщо з митниками усе зрозуміло уже давно - і як їх не реформуй, все одно, нажаль, результат однаковий (привіт, Нефьодов), прокуратуру сильно підкосив "інвалідний" скандал, а судді і взагалі уже давно на повному "дні" людської довіри. То от на НАБУ, яке так завжди «тягнули за вуха» наші іноземні партнери з США, погрузло у скандалах, витоках, внутрішніх протистояннях та відносній ефективності. Адже, як зазначають навіть самі народні депутати України з "антикорупційного комітету", "до якості та ефективності роботи НАБУ, САП та НАЗК є питання..." 

Так, за інформацією видання Судово-юридична газети, голова комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна повідомила, що хоча законодавче та фінансове підсилення антикорупційної інфраструктури в Україні відбувається на регулярній основі, однак до якості та ефективності роботи НАБУ, САП та НАЗК є питання.

"Щодня я прихожу на роботу і працюю над тим, щоб зробити антикорупційні органи більш ефективними – додати їм повноважень, підвищити зарплати, збільшити кількість співробітників. Але вічно так продовжуватися не може. В якійсь момент ми маємо поставити запитання стосовно ефективності роботи наших антикорупційних органів. Потрібно буде розібратися, проблема "в краватці чи в танцюристі", - розповіла Анастасія Радіна під час роботи конференції "Вступ України до ЄС: формування трансформаційного порядку денного".

І, до слова, я також приймав участь у роботі вищезазначеної конференції і можу особисто підтвердити, що як публічно, так і в кулуарах критикувалися вимоги наших партнерів про ще збільшення штату НАБУ на 300 осіб... І тут не в тому питання, що шкода, а в тому, що НАБУ і так не виправдовує наразі надій та очікувань саме в площині ефективності, якщо навіть абстрагуватися від внутрішніх скандалів. Та і вплив посольства США, про який багато говорять у ЗМІ, наразі може бути більше мінусом, ніж плюсом.

І переконаний, що із вищевикладеного,  очевидним є те, що пріоритети безпеки неможливо реалізувати без відновлення довыри та поваги суспільства до правоохоронців. А наскільки ми зараз будемо єдиними, консолідованими та рішучими прямо залежить не тільки наша євроінтеграція, а і в цілому наше майбутнє! Зрозумійте, ніхто до нас не прийде наводити лад, це потрібно робити тільки самотужки, якщо хочемо вижити...

Світ змінюється у нас на очах і ми маємо визначити де наші "опорні точки". Тобто ті сталі і ефективні інституції, які одночасно показують і високий рівень суспільної довіри і робочу ефективність. Із того, що я бачу — цими "базовими" правоохоронними органами заслужено можна вважати Державне бюро розслідувань, СБУ та, з великою натяжкою, прокуратуру.

І так, показово, що у згаданому мною вище соціологічному дослідженні, "найбільше свою довіру до ДБР виказала саме молодь від 18 до 29 років — 61%".  Навіть я аналізуючи це дослідження, відверто, не очікував такого показового та красномовного показника. Молодь довіряє ДБР і не даремно! Адже, працівники ДБР показали, що мають принципи та державницьку позицію, і готові їх відстоювати.

І для наглядності трохи сухої офіційної статистики:

• ДБР вдвічі збільшило показники порівняно з попереднім роком: Бюро розслідувало майже 156 тисяч кримінальних проваджень. Якщо у 2023-му ця цифра складала 71 тисячу 898 кримінальних проваджень, то у 2024-му – 155 тис. 874. В рази зросла й кількість відкритих справ - 91 тис. 906 проти 30 тис. 554 у 2023 році.
• Більш ніж втричі зросла кількість зареєстрованих заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення – 88 тис. 904 проти 27 тис. 996. Це про ДОВІРУ!
• Збільшилася кількість осіб, стосовно яких складено обвинувальні акти – 8 тис. 177 проти 7 тис. 584; кількість осіб, стосовно яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду – 3 тис. 087 проти 2 тис. 838.
• Розмір збитків, встановлених в ході розслідування, склав 6 млрд 145 млн грн (2 млрд грн – у 23-му році), обсяги їх відшкодування – 479 млн грн проти 161 млн грн; до АРМА передано майна – 11 млрд 753 млн грн (7 млрд 300 млн грн), дохід від управління активами склав 1 млрд 074 млн грн (117,95 млн грн). 

І якщо ви думаєте, що у ДБР усе так позитивно, то я вас розчарую... Також є об’єктивні проблеми та труднощі і про них також потрібно говорити. Так, на відміну від тієї ж СБУ, Нацполу, прокуратури та переважної більшості антикорупційних та правоохоронних органів:

1. у ДБР навіть немає повноцінних представництв в усіх регіонах країни, а діє так-звана "кустова" система;
2. як пише блогер під ніком "Шрам": "Один слідчий ДБР одночасно розслідує від 300-400 до 1000, а часом і більше кримінальних проваджень. Для розуміння: протягом минулого року НАБУ розпочато 669 кримінальних провадження, або приблизно 2-3 провадження на 1 детектива". (Telegram: Contact @shrammoleg ) І ця інформація дуже схожа на правду;
3. слідчі ДБР буквально "загрузли" у ст.ст. 407, 408 ККУ, це СЗЧ та дезертирство, а без створення повноцінною воєнної юстиції, виправдані, але все ж тимчасові рішення, такі як можливість добровільного повернення з СЗЧ, кардинально питання не вирішать.

І це тільки видима та очевидна верхівка айсберга.

Висновки

За роки незалежності Україна методом "проб і помилок" формувала свою власну безпекову архітектуру і "силові органи" були її хребтом та основою. Робила це, відверто, з перемінним успіхом і війна нам на це дуже широко відкрила очі.

Наше основне завдання — відновити довіру суспільства до правоохоронної системи і зробити це максимально швидко та рішуче. Адже, як ми уже не раз писали, поняття довіри та безпеки дуже взаємозалежні.

Якщо ми впораємось з цим завданням, належним чином налаштувавши так-званих "антикорупційний ландшафт", прибравши з нього усе лишнє і одночасно спираючись на те що працює, ми зможемо підсилитись і ззовні. Оскільки український "Моссад" неможливий без сильної і гармонійної внутрішньої основи.

І, так, безпека — буде основним трендом та потребою у 2025 році не тільки в Україні та Європі, а і по всьому світі. І ті політики та держані діячі які зможуть обґрунтовано пообіцяти людям безпеку отримають шанс на реалізацію своїх задумів і великий суспільний мандат довіри. Адже, якщо немає безпеки, то все стає вторинним, давайте будемо чесними... і економіка, і політика, і культура, і екологія.

Безпека — це базова потреба для людини і ми здатні її забезпечити своїми силами, без "зовнішніх експериментів", на це у нас уже просто немає часу.

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад"