В рамках кампанії "Три роки разом з Україною" в межах телемарафону "Єдині новини" журналісти, ведучі та воєнкори розповідають про роль марафону в боротьбі з російською пропагандою та діляться власними історіями роботи в ньому.

Наступна історія від ведучої новин на телеканалі "Ми-Україна" Людмили Добровольської:

“Вони думали, що все нам відрізали. Але ми вас дивилися… Ну, як дивилися – у нас електрика зникла з першого дня війни, а це ж і ТБ, і весь інтернет. Мобільники теж уже нічого не ловили.

Але в нас було радіо. Ми ховалися й слухали ваші новини. По черзі, чергували. Ми від вас знали, що Харків вони не взяли, що в Одесу їм не вдалося висадити свій десант. Ми щоранку ловили марафон, щоб знати, що Україна є, що Київ стоїть!

А вас я за голосом впізнавала… А тепер ось довелося й побачити! Ми з Харківщини, з прикордоння”.

Вона казала усе це мені, а я стояла стовпом посеред сонячної київської вулиці. З клубком у горлі, який ніяк не хотів ковтатися.

Ми ніколи не знаємо, що триматиме нас у темряві над прірвою. Іноді – це голос, знайомий із довоєнного життя. І ти хапаєшся за нього, бо в ньому – все, що в тебе було раніше: і твій дім, і небо без “шахедів”, і ще всі живі.

Мені здається, що тепер і я впізнаю її по голосу. Ми під час цієї війни стали таким потужним, таким розгалуженим міцелієм, що підтримуємо одне одного навіть тоді, коли незнайомі — вже тим, що маємо спільну кровоносну систему.